Unknown

Дженні(ховає ключ, потім зачиняє вікно). Стає хо­лодно, світанок незабаром. (Схвильована, ходить по кім­наті. Пауза.) А ти певний, що я тебе не годна скривдити?

Оскар.Скривдити?

Дженні. Чи краще: що наші стежки ніколи не пе­рехрестяться?

Оскар.Наші? Ніколи, Дженні, ніколи.

Дженні. А може, все-таки колись?

Оскар.Колись? «Циклоп» відпливе за дві години. (Обіймає її.)

Чути далекий гудок.

«Циклоп»!!! (Виглядає вікном.) Цієї ночі тільки «Цик­лоп» залишає порт. Та це ж — так — це «Циклоп».

Дженні. «Циклоп» відпливе за дві години, Оскаре. За дві години, не швидше.

Мовчапка.

Оскар(прислухається). Шш! Здіймають якір. Ма­буть, потайки приспішать від’їзд. (Хапає шапку.) Про­щай, Дженні!

Д ж е н н і. Ні, ні, куди це ти? Це не «Циклоп», кля­нуся, не «Циклоп». Ну, куди ж ти?! Оскаре, не кидай ще мене! Адже ж іще час, ще дві години, година. Ще хвилину, Оскаре, ми ж бачимося востаннє! Оскаре! Це не «Циклоп». (Падає перед ним навколішки.)

Оскар.Мені пора! Дженні, прощай!

Д ж е н н і. Не залишай мене, Оскаре! Це ж не «Ци­клоп», це ж не «Циклоп».

Оскар.Подай мені руку! Дженні, встапь, подай ме­ні руку!

Дженні.Оскаре, хлопчику! Пожалій, згадай про ме­не, згадай про все, що в тебе найсвятіше.

Оскар.Що найсвятіше? Дженні, прощай! Мене кли­че саме те найсвятіше.

Дженні. А! Ось що! Це твоє найсвятіше. (Встає та загороджує собою двері.) Стривай же — стривай! Ба­чиш? На твоєму шляху твоя любка станула — нужденна, слаба, презирства гідна жінка. Не всміхнешся? Тут твій сміх не поможе.

Оскар(пауза). Не поможуть і твої сльози, Дженні! Мені пора, Дженні! Ти чула? Мені пора!

Дженні(тихо). Брате мій, любчику, брате...

Оскар.Мене теж брати кличуть. Брати жовтошкірі з косими очима. У них мозолисті руки, у них серця — розгойдані дзвони. Мене кличуть брати жовтошкірі! Пус­ти, пусти мене, Дженні!

Дженні. А про мене? Про мене забув? Про свій спомин — казав ти — спомин найкращий? Поки я жива — ти не вмреш, ти не вмреш. Даруй мспі, Оскаре!

Чути другий гудок.

Оскар.Вдруге вже! Джеппі, віддай сюди ключ, від­дай ключ, ключ віддай мені, Дженні!

Дженні. Поки жива — не віддам!

Оскар підходить до вікна.

Вікном скочити хочеш? Дарма! Тоді не тільки крильця, а й ребра поломиш! Ха-ха-ха! Ти гадав, я для химери теж усе, усе, що найдорожче, найкраще — віддам. Ні! Нізащо, чуєш, нізащо! Сьогодні ми розстанемося, так,

’ назавжди розстанемося, та ти не вмреш, «Циклоп» без тебе відпливе. Ти хотів врятувати кілька тисяч китайців,

Дозволь же тебе одного мені врятувати. В мене, бачиш, скромніші вимоги. Правда, Оскаре? Ха-ха-ха!