Unknown

Оскар.Життя і смерть... Життя і смерть — це од­но, Дженні, це одно. Смерть родить теж життя, вічне, всеобіймаюче життя. Чуєш, Дженні, як шумить море? Воно — життя шумить, непроглядне і гарне, як море, жит­тя. Це снів наших душ, це радощі життя, радість смерті, це наші вогпяпії сльози любові й захвату без краю. (Гор­не її до себе. Тихо.) У сні й наяву, вдень і в темну ніч за мною подих крил, за мною шум мільйонів, в очах кри- вавосонячний шлях, шлях, з якого немає вороття.

Довша мовчанка, чути тихий плескіт хвиль.

Заплющ, заплющ оченята. (Бере її в рамена.) Ця піч уже не верне ніколи. (Цілує її.)

Д ж е н н і. За одну, за єдину...

Кінець другої дії

Будуар Джениі. Ніч. Годинник вказує три чверті на другу.

Радіоаиарат. Море сильніше шумить. Лампа в помаранчовому

абажурі.

На софі сидить Джеппі в червоному пеньюарі, біля неї

Оскар. Він цілує її руку. Довша мовчанка. Говорять при­тишеним голосом.

О с к а р. Тремтиш...

Д ж е н п і. Вікно... Ні, лиши, хай шумить... (Горне­ться до нього.) Хай шумить. Ніч, піч...

Оскар.А в твоїх зіницях червоні вогники граю­ться, ось погасли, ось знову загорілись, горять усе дуж­че й дужче, в них встає вже заграва.

Д ж е н н і. Милий, милий!

Оскар.Плачеш, Дженні?

Джеппі. Вибач, милий, це тільки одна сльоза, одинока.

Оскар.Не плач, Дженні, бо мені не вільно плакати, навіть із щастя не вільно, поки не загуде буря — поки не попливуть кораблики. Не плач, Дженні.

Дженні. Одна вона.

Оскар.Криштальна!

Дженні. Одинока...

Оскар(пошепки). Чуєш?

Дженні. Чайка.

Оскар.Чайка кричить серед почі. Вже замовкла — це вона тільки спросоння.

Дженні. Соп їй приснився. І може, може, ця ніч теж тільки сон? У житті сниться так мало чудових снів.

Оскар.Стривай, Дженні, стривай! Прийде колись іще день, він буде кращий за сон. Тоді закричать чайки, спалахне сонце серед ночі, а людські серця — всі будуть як дзвони. Містами, селами, забутими шляхами піде всміхпепий великий подорожній. Йому поклоняться хма- росяжні гори, його ноги цілуватиме море, йому пісню заспівають не соловейки, але орли, золочені сонцем орли. Прийде колись іще день.

Д ж е н н і. А нині?

Оскар.Нині треба боротися. Треба мати не серце, але дзвони... сталеві, розгойдані дзвони.

Джеппі. Сталеві — оце так. Вірю, Оскаре, вірю, бо ж ти віриш.

Оскар. А коли мене не стане?

Д ж е н н і. Не знаю. Може, лишуся, як з корабля дим, що сиротою блукає над морем.

Оскар.Ні, Дженні, навпаки! Щойно після моєї смерті ти повіриш, як ще ніколи. Ти досі вірила в бога — тоді повіриш у людину.