Unknown

Помикевич. Зараз скажу, дорогепька. Перш усьо­го трохи діточої чемності, дівочої скромності, ну й трохи жіночої принади не завадило б. Це викликує, звичайно, дуже симпатичне враження.

Леся. Я хотіла спитати, чи Дзуньо тоді б одружив­ся зі мною...

Помикевич. Ч-ч-чи Дзуньо... (Пауза.) Так... так, я певен цього: Дзуньо тоді б одружився з тобою.

Леся(мрійливо). Дзуньо став би моїм чоловіком... Я б засипала, а він цілував би мої вії й ледве чутно спі­вав би: «Не питай, чого в мене заплакані очі...»

Чути кроки.

Помикевич. Отець Румега! Сідай, Лесю, до ма­шинки й пиши, та не забувай, що тут же сидітиме твій майбутній добродій! Лесю, від тебе залежить...

Входить отець Румега, високий, пикатий попище, за

ним Дзуньо.

О. Румега. Меценасові...

Помикевич. Всеч-ч-чеснішому глибока пошана.

Дзуньо. Просимо, отче. Отут відпічніть, отут м’я- генько.

О. Румега(сідає). Дякую, дуже навіть...

Помикевич. Що ж, отч-че, м’яко тут сидиться?

О. Румега. Дякую, дуже навіть м’яко.

Дзуньо. Всечесніший втомилися дуже. Не під си­лу ж, та ще й з таким здоров’ям на другий поверх людині дертися.             і

п омикевич. Це зовсім зрозуміло. Подумаю про 8міну помешкання: воно куди вигідніше в партері.

О. Румега. Дякую, ви дуже навіть ласкаві... Та ви, пане... Як вас?

П о м и к е в и ч. Шуян, мій конципіент.

Д з у н ь о. Доктор ІІІуян, кандидат адвокатський.

О. Румега. Так, це дуже навіть можливо. Отож ви, пане...

Помикевич. Шуяп.

Д з у н ь о. Доктор Шуяп.

О. Румега. Ви згадали про моє здоров’я. Чи вва­жаєте його стан таким безнадійним?

Дзуньо. Ну, ні, я не сказав би. Тим паче, я ж сам не лікар, отче.

О. Р у м е г а. А ви скажіть яко ляїк, як людина не- змапірована, тим ціннішою буде ваша гадка.

Дзуньо. Що ж... Як бачу, отче, виглядаєте пе ду­же добре.

О. Румега. Ви хотіли сказати: зовсім погано.

Помикевич. Я б, всеч-ч-ч...

Дзуньо. Так, я хотів сказати: зовсім погано.

О. Румега. Отож-то! Отож-то! А не помічаєте ви тут біля носа двох зелених плямок?

Дзуньо. Де, отче?

Помикевич. Де, всеч-ч-ч...

О. Румега. Ось тут і ось тут. Невже ж не бачите?

Помикевич. Ні, тут нічого не видко, і плямок ні­яких немає.

О. Румега. Ви дуже навіть ласкаві. Та подивіться ви краще, отут, пане...

Помикевич. Шуян.

О. Румега. Ось тут дві невеличкі, кольору відцві- лих огірків. О! Ну що ж, побачили?

Дзуньо. Є! Ось вони! Дві маленькі, зелені?

О. Румега. Так, так, як два гроші.

Дзуньо. Кольору відцвілих огірків?

О. Румега. Авжеж, таких, що то вже з нутра по­чинають підгнивати.

Дзуньо. Вони, вони самі, отче! Тільки добре при­гледітися треба було.