Unknown

Леся. Обіцяв сто золотих у місяць і двотижневу відпустку.

Помикевич. Сто золотих... Так, я і сам помічаю, що мешти трохи немодненькі. А ти, Лесю, не слухай, що тобі на вулиці кажуть різні меценаси. Вони тільки аби...

Леся. Пане меценасе, невже ж я повинна боятися?

Помикевич. Ну, пі, а радше, так. Більшовики ловлять уже дітей і па мило варять.

Леся. Я ж, пане меценасе, не дитина вже...

Помикевич. Жінка, голубонько, остає дитиною, поки сама дитини не має. А ш-ч-че ти, така маленька, бідна сирітка, що трудно тебе не пожаліти, не приголу­бити. (Обіймає її.)

Леся.Папе мецепасе, ви щойно вчора ввечері... Папі меценасова може увійти...

Помикевич. І не таку б, дорога Лесю, для тебе я покинув, та, бачиш, треба мені подумати поважно про тебе!

Леся. Пане меценасе, я не хочу до меценаса Голо­вастика!

Помикевич. Це із-за Дзуня?..

Леся. Я... тут привикла... Пане меценасе, моїм меш- тикам нічого не бракує...

Помикевич. Вспокійся, дитинко! Ніколи я тебе не віддам на поталу головастикам. Вони тільки аби... Лесю, я вважаю моїм моральним, знаєш, обов’язком подбати про твоє майбутнє. Не будеш же ти ціле життя, ну, на машинці писати.

Леся. Пане меценасе, я, здається, доволі добре на машинці пишу...

Помикевич. Це я признаю, моя дорога, та ти, Ле­сю, створена панею бути...

Леся. Панею?

Помикевич. Еге ж! Голубонько, і до того, прав­дивою панею. Невже ж тобі це не приходило ніколи на думку?

Леся. Як була малою, й приходило іноді, та я боя­лася, що не вдасться і...

Помикевич. І що?

Леся. І в тюрму посадять.

Помикевич, Хе-хе-хе! А отець Румега, по-твоєму, сидів уже в тюрмі?

Л е с я. Я отця Румеги не хотіла образити.

Помикевич. Хе-хе-хе! Лесю, голубонько, а якщо б отець Румега записав тобі свій маєток? Ш-ч-чо тоді ти б подумала?

Л е с я. Я б тоді боялася його.

Помикевич. Ти не віриш в добре серце Румеги, в його пастирське серце?

Леся. В отця Румеги, здається, дружина...

Помикевич. Еге ж, і тільки дружина, та ще до того, зпаєш, ну як би тобі сказати,— бездітна. А отець Румсга хотів би мати дитинку, страх як хотів би...

Леся. Пане меценасе, як вам не соромно?..

Помикевич. Ні, голубонько, ти мала б бути саме цією дитинкою, дитинкою отця Румеги, вважаєш.

Леся. Дитиною отця Румеги?..

Помикевич. Донечкою отця Румеги, голубонько.

Леся. Донькою отця Румеги...

Помикевич. Отця посла Румеги, голубонько. Наф­тові поля, ліс, фільварок... Як тобі це подобається, голу­бонько?

Пауза.

Леся. Пане меценасе. Я хотіла вас довірочно спи­тати.