Unknown

Помикевич. Певне, у справі завтрашнього віч-ч- ча в Гориславі?

О. Р у м е г а. У справі віча?.. Еге ж! Будьте ласкаві, може, ви, пане...

Помикевич. Шуян.

Дзуньо. Доктор Шуян.

О. Румега. Бо я, бачите, не в силі. Ось уже другий місяць лише тиху службу правлю.

Помикевич. Ви, розуміється, поїдете, пане това­ришу?

Дзуньо. Сповню свій дрібний обов’язок перед на­цією.

О. Румега. А не знаєте ви, меценасе, про що там завтра говорити треба буде?

Помикевич. Саме довідався, отче после. Про чер­воний терор па Україні.

О. Румега. Щось там нове, начеб дітей на мило.

Помикевич. Авжеж, отче, українських дітей на мило. Живцем варять їх кати...

О. Румега. Живцем варять? Це цікаво! (До Дзуня.) А ви краще скажіть на вічу, що їх жарять попереду, отак наче шкварки на вільному вогні й опісля вже, коли шкірка відповідно зарум’яниться, посипають булкою з яйцем і в казан тоді. Це буде дуже цікаве і зробить своє враження.

Д з у п ь о. Зробить, отче добродію, потрясаюче вра­ження.

О. Румега.Ая ще хотів просити... тобто запропо­нувати вам, щоб ви поїхали ще сьогодні й переночували в мене в Гориславі. Моя дружина, як і тамтого місяця, дуже навіть радо вас прийме; я не можу... Не можу вас сам прийпяти, бо поверну домів щойно завтра.

Д з у н ь о. Це дуже чемно з вашого боку, отче доб­родію!

О. Румега. Що саме? Ах так!.. Ночуйте здорові, ночуйте! Ви дуже навіть чемні.

Дзуньо. Ні, отче, я тільки щасливий, що й мій скромний труд зможу присвятити боротьбі з варварами Сходу.

П о м и к е в и ч. Я теж, отче после, як свідомий укра­їнець, вважаю своїм обов’язком заманіфестувати наше обурення перед цілим культурним світом і тому в най­ближчу неділю влаштовую в себе великий обід, на який в першу чергу отця посла запросити маю шану.

О. Румега. Це дуже навіть гарно з вашого боку. Та з моїм здоров’ям вистарчить, здається, вдома помоли­тися.

Дзупьо. Всечесніший отче, ви не відмовитесь взяти участь у сходинах, на яких і наймолодший квіт нації скаже своє перше і останнє слово...

П о м и к е в и ч. Це зовсім зрозуміле, що й наша Ле­ся буде нас ч-ч-чарувати своєю красою і — голубиним серцем.

Леся. Папове... Пане меценасе, я вас не розумію...

Помикович. Зате ми розуміємо, панно Лесю, ваше заклопотанпя...

О. Румега. Заклопотання найніжнішої... (Пауза.)

Дзуньо. Найніжнішої душі, отче, хотіли вп ска­зати...

О. Румега. Дякую. Так, це я хотів сказати. Хе-хе!

Дзуньо. Вибачте, отче, та ви, певно, маєте важну справу до меценаса і тому прощайте. (Прощається з ним.) Панно Лесю, я вас проведу, якщо дозволите.