Unknown

Помикевич. А ч-ч-чи вам не краще було б ущас­ливити зараз же одну сирітку, отаку хоч би тільки струнку і повно-повногубу і тепер радіти її, її ш-ч-час- тям, отче?..

Пауза.

О. Румега. А... а... панна Леся не мала б нічого проти цього?..

Помикевич. Проти свого ш-ч-ч-частя, отче?

О. Румега. Ви гадаєте?.. Ну так, проти...

Помикевич. Проти вашої опіки, отч-ч-е?..

О. Румега. Оце, оце, проти моєї опіки...

Помикевич. Руч-ч-чу вам, отче, що Леся не тіль­ки буде вдячною, а-але й...

О. Румега. Але й...

Помикевич. Але й потрапить доказати, що її сер­це не остає байдужим на прояв такої шляхетності.

О. Румега. Ви знаєте... це дійсно цікава, дуже на­віть цікава думка. Тим паче, що вона теж українка.

Помикевич. Свідома, ідейна українка, отче...

О. Румега. Ви знаєте... Я подумаю. (Пауза.) Я бу­ду в вас на обіді!.. (Встав.)

Входить Помикевичева, за нею з-за дверей виглядають

Пипцьо і Рипцьо — та вона їх стримує,— й вони щезають.

Помикевич. А оце саме впору, моя папі.

Помикевичева. Добрий день, отче.

П о м и к е в и ч. Мілено, у нас в неділю великий обід, запротестуємо проти червоного терору. Матимемо шану гостити й отця Румегу. ¹

Помикевичева. Просимо заздалегідь прийняти подяку за честь, яка нас стріне.

О. Р у м е г а. Можу, пані меценасова, виразити тіль­ки втіху й глибоку радість з приводу того, що буду ма­ти ще змогу бути її гостем.

Помикевич. Мій подив і подяка, дорога Мілено, для всеч-ч-чесніїпого, що помимо важкої недуги й непо­сильної посольської праці ще знаходить час і змогу від­відати нас.

О. Р у м е г а. Це й зовсім зрозуміле в того, який на­передодні далекої мандрівки хоче натішити ще очі й серце своє такою небуденною і зразковою любов’ю супругів.

Помикевич. Це заслуга моєї дорогої дружини.

Помикевичева. І незбагнутого у величі своєї любові серця мого чоловіка...

О. Румега. Тому мені остає тільки поблагословити вас в ім’я найсолодшого серця, в ім’я народу українсько­го й заявити вам, шановне панство, що, не будучи влас­ним ворогом, не зможу поминути вашого запрошення. А поки що руці цілую. (Руці цілує.)

Помикевичева. Привіт дружині, отче...

Помикевич. Поклін дружині, отче...

О. Р у м е г а. Дякую, дуже навіть дякую. (До мецена- са.) Буду в вас на обіді, меценасе... (Виходить.)

Помикевич його проводить, меценасова виходить наліво. За

хвилинку повертає меценас, тоді з правого боку входить

Рипцьо.

Рипцьо. Дозвольте, пане меценасе, з журналістич- ного обов’язку поспитати вас, коли буде протест: перед обідом чи після нього?

Помикевич. Ви, пане Рипцю, забули, що ви жур­наліст з ворожого табору.

Рипцьо(оглядаючись). Пане меценасе, я теж українець, і я, як ще раз прийде до чогось... Перед чи після обіду?