Unknown

«Неліток-дівчина лежала, зігнувшись через поріг в каблук, з розбитим черепом, що стікав застиглими струй­ками крові аж до ніг Лицаря.

Він підняв (?) її за сорочку вгору.

— Оця дитинка — після мільйонів наших перша чу­жа. Певно, шлялась поміж ноги стрільцеві, так і копнув у череп. Що ж у тім дивного?» (стор. 81).

У вільних від таких геройських подвигів хвилинах жовто-блакитні лицарі урізноманітнюють собі час ось та­кими глибокодумними розмовами:

«Грицько довбав у носі.

— Значить, держала тебе здалека?

— Ні,— говорив ображено Юрко,— так пхалася на мене, як твої кокоти з барів...

—■ Но,— витягав руку Грицько,— не смаруй її. Як держала тебе здалека, а була молода й гарна, то значить, що держала когось другого зблизька...

Юрко плював на сіру стіну й відвертався» (стор. 113).

Надовбавшись у носі й оплювавши достоту стіни, ге­рої, що, до речі, разом із автором виявляють непересіч­ний дотеп і правдиво великопанські манери, беруться до праці:

«Іван присівся.

— Що граємо?..

— Фербель за короткий. Шістдесят шість.

— Вйо...» (стор. 116).

А втім, лицарі могли спокійно разом із автором дов­бати в носі, бо оцей геніальний фашистівський винахідник, назовні наче скопійований зі свого предтечі Дмитра Донцова, пускає в рух чудесну машину, що торощить во­рожий фронт і незабаром руйнує дощенту Москву. На саму згадку про це огортає запіненого фашиста пожадли­ва гарячка, й він уже диктує умовини миру:

«І. Московщина віддає Україні всі замешкалі україн­цями землі на південь від Кореціва, Курська, Воронежа й Саратова, включно з цими містами.

Східна границя України йде рікою Волгою від Са­ратова вниз, опісля західними берегами Каспійського моря до устя ріки Юрту.

Московщина віддає Україні місто Грозне, враз зо всіма йому приналежними копальнями нафти.

Московщина признає Зелений Клин як українську колонію й очистить її до сімох днів зо своїх військ.

Московщина сплатить до року всі воєнні відшкоду­вання.

До останнього реченця сплат остануть в містах Ка­лузі й Тулі українські залоги» (стор. 190).

Звичайно, в порівнянні з такою блискучою перемогою все інше, що діється в приголомшуючій повісті Івана Черняви,— дрібниця, хоч не зайвим буде ближче позна­йомитися з усією глибиною світогляду фашиста. Поко­ристуємося думками автора, щедро розсипаними по книж­ці в афоризмах.

«Все прирівнюйте суспільність до м’яча. Як не по­кладете його, все буде верх і долина. Одначе хай не ле­жить ця долина в болоті» (шляхетний Чернява.— Я. Г.).