Unknown

На книгарському ринкові з’являється усе більше «тво­рів», що їх завданням є переконати читача, що коренем усього лиха є робітничо-селянська країна, й що тільки шляхом її знищення, шляхом всталення диктатури бур­жуазії можна зломити кризу й врятувати «світ культури й цивілізації» від загибелі. Ніяким засобом буржуазія не погордує, аби лише дійти до цієї мети. Вона, що недавно ще чванилася культурою гуманності й свободи, сьогодні голосить прихід нового середньовіччя і в ім’я цього серед­ньовіччя славословить світогляд голодного загнаного вов­ка, що його манить і вабить запах свіжої крові. Скривав­лений п’ястук — ось символ фашизму, символ класу, що йому лишилася одна потіха — «почесно» загинути.

У цьому фронті міжнародного фашизму передові по­зиції займає зах[ідно]укр[аїнська] буржуазія. Пригноб­лена кризою й конкуренцією чужо-національного капі­талу, вона, всіма засобами поборюючи роб[ітничо]-се- л[янський] рух на зах[ідно]укр[аїнських] землях, сливе всі свої надії звертає на Дніпро, де зараз диктатура пролетаріату не дає їй змоги розвинути свого експлуата­торського хисту. Похід на Схід, повалення робітничо-се­лянської влади й встановлення диктатури «своєї» буржу­азії— це на сьогодні молитва зах[ідно]українських] фашистів. Її голосять на всі лади: йнакше «Діло», йнак- ше «Громадський голос», та все воно зводиться до одного: дикої непогамованої зненависті до пролетарського] руху й до СРСР.

Після інтервенційних «ревеляцій» пройдисвіта В. Юр- яенка появився нещодавно новий «твір», на цей раз яко­гось Івана Черняви, що досі, здається, писав лише при­нагідні любовно-сентиментальні вірші до «Неділі» й «Зи- за». Та коли довелося п. Черняві заговорити про Країну Рад, пропала кудись уся сентиментальність і показав па­зурі оскаженілий класовий ворог, що прагнув би у морі ^сліз і крові затопити новий світ, світ переможного про­летаріату.

«Сила (добрий п’ястук) — це найбільший апостол правди й науки», розумує в своїй книжці Чернява, й хоч мало в ній правди, а що менше науки, впізнаємо п’ястук, п’ястук надійного, повнокровного погромника, що класо­ву зненависть маскує національною ворожнечею до «Мо­скви».

«Фільм прийдешнього» Черняви — це повість про май­бутнє, таке майбутнє, яким хотіли би його бачити укра­їнські фашисти.