На книгарському ринкові з’являється усе більше «творів», що їх завданням є переконати читача, що коренем усього лиха є робітничо-селянська країна, й що тільки шляхом її знищення, шляхом всталення диктатури буржуазії можна зломити кризу й врятувати «світ культури й цивілізації» від загибелі. Ніяким засобом буржуазія не погордує, аби лише дійти до цієї мети. Вона, що недавно ще чванилася культурою гуманності й свободи, сьогодні голосить прихід нового середньовіччя і в ім’я цього середньовіччя славословить світогляд голодного загнаного вовка, що його манить і вабить запах свіжої крові. Скривавлений п’ястук — ось символ фашизму, символ класу, що йому лишилася одна потіха — «почесно» загинути.
У цьому фронті міжнародного фашизму передові позиції займає зах[ідно]укр[аїнська] буржуазія. Пригноблена кризою й конкуренцією чужо-національного капіталу, вона, всіма засобами поборюючи роб[ітничо]-се- л[янський] рух на зах[ідно]укр[аїнських] землях, сливе всі свої надії звертає на Дніпро, де зараз диктатура пролетаріату не дає їй змоги розвинути свого експлуататорського хисту. Похід на Схід, повалення робітничо-селянської влади й встановлення диктатури «своєї» буржуазії— це на сьогодні молитва зах[ідно]українських] фашистів. Її голосять на всі лади: йнакше «Діло», йнак- ше «Громадський голос», та все воно зводиться до одного: дикої непогамованої зненависті до пролетарського] руху й до СРСР.
Після інтервенційних «ревеляцій» пройдисвіта В. Юр- яенка появився нещодавно новий «твір», на цей раз якогось Івана Черняви, що досі, здається, писав лише принагідні любовно-сентиментальні вірші до «Неділі» й «Зи- за». Та коли довелося п. Черняві заговорити про Країну Рад, пропала кудись уся сентиментальність і показав пазурі оскаженілий класовий ворог, що прагнув би у морі сл
із і крові затопити новий світ, світ переможного пролетаріату.«Сила (добрий п’ястук) — це найбільший апостол правди й науки», розумує в своїй книжці Чернява, й хоч мало в ній правди, а що менше науки, впізнаємо п’ястук, п’ястук надійного, повнокровного погромника, що класову зненависть маскує національною ворожнечею до «Москви».
«Фільм прийдешнього» Черняви — це повість про майбутнє, таке майбутнє, яким хотіли би його бачити українські фашисти.