Unknown

Колись було їх обмаль на Волині. Трохи поміщиків, трохи зрусифікованих урядовців, кілька ксьондзів,— і вся тобі тут була Польонія. За десять років зовсім не те ста­ло: увесь «найкращий» елемент на дикі креси ¹ полинув, ^в ім’я добробуту культури, в ім’я цивілізації європей-

Назва східних окраїн Польщі.

ської. Бувало, якийсь мізерний нисарчина в якомусь Радо- мі чи Каліші радощами життя спокусився і за чужі гроші собі домика купив, а дружині па імепини «скромного» даруночка підніс, про обов’язки свої супроти начальства самолюбно забувши, і за тиждень-два писарчина вже вам у луцькому чи ровенському ресторанчикові свій жаль сердечний виявляв, сльози з горілкою мішав. За декілька літ на кожній вулиці вам кілька урядів і стільки ж ресто­ранчиків. На кожному уряді орел у підхмарному леті, у кожному ресторанчику за вікном Пілсудський в задумі глибокій, а під ним ліс густий монопольки. Блищить на сонці монополька, казкою кольорів грається, і радується серце інспектора (тепер писарчина вже інспектором).

Луцькі уряди або мають коридори на сто сажнів, або 80всім їх не мають. Не має їх поліція, не має і суд миро­вий. Не треба панові Зарембі коридорів, у нього пивнич­ки є, пивнички, в яких можна остервенілу свою душу роз­важити лютою мукою над політв’язнями. Красунь струн­кий пан Заремба, і вдача в нього степова заліхватська, автом, наче вихор, по місту шугне, а коли катувати почне, чорніє світ в очах, і більшим за світ, більшим за все зда­ється тоді пан Заремба.

В мировому суді за столом під орлом секретар сидить, молода людина в рейтузах англійських. У суміжній залі голота неймовірна. В темному коридорі сидять сумні лю­ди і чекають, годинами й днями чекають. А секретар ци­гарки покурює і яструбиним оком то у вікно стрибне, то на заплакану машиністку спаде, а згорблений возний в’я­не під дверми, наче смерті, наказа чекає. Секретар випа­лить десяту цигарку, а там і пускати велить. Входять з темного коридора засумовані люди у залу і горбляться, в’януть під секретарським оком. Підійде селянин до стола словом тихим своє прохання передати і тут почує секре­тарське міцне: «На три кроки, хаме, від стола!» Богатир­ський в секретаря голос, богатирська в секретаря рука! Торік жінку до крові побив, перед судом з посмішкою ставав, і ще гірше опісля плакала недомучена жінка.