Unknown

Над Стиром під Яровицею міст дерев’яний стоїть, і коли йти по ньому, він глухо дудонить, ніччю кроки поліцая на гіівмилі чути. В погідні дні сонце стане десь над Володимиром, кам’яніють на мосту, спершись об поруччя, люди молоді — гімназійні шапки — та у воду дивляться годинами цілими. А в воді, в глибині чорній, непорушній, вовтузяться риби, очі в імлі, серця, як лід, холодні. Раннім ранком деколи стрибне з моста якась сумна людина, підуть за нею баньки, і на день, на два, на тиждень цілий стигнуть риби в ситості великій, і наче глибшою і чорнішою стає вода під мостом. А на мосту в тузі весняній люди молоді — гімназійні шапки.

Біля поліційної команди стіна об стіну гімназія стоїть. Будинок невеликий, одноповерховий, а повітря в кла­сах — раз дихнути на учня (гімназія українська). Про­їде вулицею хура, надлетить вітер, і хмара пилюки шуг­не крізь вікна в клас; тоді в сонних молодих очах круж­ляє світ цілий, а вчитель за столом, плювачка в куті, з орлом Пілсудський на стіні. Недобре в грудях молодому світові.

В учителя — голова тяжка, в учителя ноги, як пружи­ни. Перед ним сорок облич, що для них і лекція, і метода «найновіша», перед ним сорок пар очей, що вдивилися у стелю і чекають, кому-то за ковнір попаде блощиця.

Новий стовп куряви пригнув крізь ВІКНО, ВСОХЛОЮ ПИЛЮ­КОЮ заскрипіли сорок одні груди, і до решти постарів- посивів на стіні Пілсудський.

Завтра — десятиріччя існування держави. Стукотять по місту молотки, біло-червону мануфактуру на стіпи прибивають. У велику паузу з’являється у гімназію бла­китно-срібний пан з портфелем і двома цивільними пана­ми. Директор? Він — говорять переполохані очі, і завми­рає з переляку мале серце.

(В срібно-блакитного пана виголене обличчя, посмішка чемно-фризієрська \ а з рота дух кресовий, монополь­ний) .

— Учнів у вашій школі?

(Цивіль записує — двісті).