Unknown

Навесні 1935 року сталася ця «історична подія». Опо­зиція Пілсудського була «морально» змушена голосувати проти нової конституції, що була глумом над самим сло­вом «конституція». Але на допомогу опричникам Пілсуд­ського, цим кривавим катам українського народу, поспі­шила так звана Українська парламентарна репрезентація на чолі з Дмитром Левицьким. Ці професійні продавці сво­го народу, оптом і вроздріб, пішли на патетичний крок, достойний увіковічення на скрижалях історії. В час го­лосування їх «розслабило», і всі вони поспішили до вби­ральні, залишили зал засідань. Сойм тим часом без особ­ливих ексцесів ухвалив так звану славеківську конститу­цію. Дмитро Левицький і його спідручні за ввічливий жест здобули тепле слово панів міністрів.

«Голчане вухо» було готове, і можна було провадити нові вибори в посли — капіталістів, дідичів та поліцій- них агентів, яких уже заздалегідь намітив уряд і воєво­ди. Членів виборчих комісій призначали воєводи, при­чому головою комісії мусив бути обов’язково суддя. В члени комісії, згідно закону, попадав тільки той виборець, який «в слові і письмі» володів польською мо­вою. Щоб «мати честь» вибирати в сенат, треба було носити офіцерські шліфи, духовну рясу або професор­ський берет.

Про все це чудово знали жовто-блакитні «представни­ки народу». Та пани левицькі і мудрі вже завчасно домо­вились з урядом, і їм залишалося тільки виправдати свою мерзотну роботу перед виборцями. Тим-то вони писали в «Ділі»:

«Виборчий закон такий, що без відповідного порозу­міння з польськими відповідальними чиновниками укра­їнці навіть при найбільшій напрузі в теперішніх обста­винах не були б в силі провести своїх представників не тільки до законодатних установ, але навіть в кандидати на послів і сенаторів. Отже, з уваги на те виборче поро­зуміння було необхідне. До нього й дійшло. Результати Цього порозуміння в усіх на очах. Ми маємо змогу вибра­ти до сойму 15 українських послів. Перед двома місяця­ми ніхто з-поміж українців на галицькій землі не вірив У те. А воно все ж таки стало цілком реальною перспек­тивою виборчих результатів» («Діло», 5. IX 1935).