Unknown

В самому кутку боязливо тулились звеличники три­зуба й сіоністської зірки. Останніх було зовсім небагато, проте вони не за страх, а за совість тупцювали слідами вайцманів, бен-гуріонів і жаботинських, допомагаючи уря­дові викидати єврейську бідноту на піски Палестини, смертоносні багна Британської Гвіани і на Мадагаскар.

Ундівську групу в соймі очолював спочатку Дмитро Левицький, а згодом Василь Мудрий, голова УНДО і ре­дактор «Діла». Обидва вони з шкури лізли, вислужува­лися, щоб здобути ласку сміглих, складковських і беків та разом з ними плели плани війни проти СРСР, мріяли про відірвання Радянської України від Соціалістичної Батьківщини трудящих.

Ці продажні душі, вірні холопи ненажерливої україн­ської буржуазії, запродували український народ. До цієї зграї належали й Володимир Целевич, секретар УНДО, який підписав у 1931 році присягу до смерті вірно слу­жити складковським; тут серед них був і директор банку Степан Баран, один з найлютіших ворогів революційного руху трудящих колишньої Західної України. Цей кат закликав адвокатів, щоб не захищали в судах людей, запідозрілих у революційній діяльності. У цій компанії подвизався й Зіновій Пеленський, удень — ундівський «діяч» і директор ревізійного союзу кооперативів, а вно­чі — п’янюга і скандаліст. Чи не першу скрипку серед них грав сенатор, голова надвірної ради «Маслосоюзу» поміщик Остап Луцький *, який вславився своєю зрад­ницькою діяльністю ще з 1919-го по 20-й рр., коли Пет­люра відрядив його до штабу Пілсудського для укладення таємної угоди, згідно якої Йравобережну Україну мала одержати Польща. Крім цього, «репрезентував» у соймі український народ ще один петлюрівський офіцер по спеціальних дорученнях — Степан Скрипник — відданий співробітник польської охранки.

До чого докотилася ця наволоч, свідчить факт, що стався навесні 1938 року, коли польські імперіалісти на­магалися загарбати ще один народ — литовський. На за­кінчення так званої сеймової сесії самодур-кат Складков- ський запросив як прем’єр-міністр «послів» до себе на ^всчерю. Щасливі, що Складковський має добрий гумор,

пеленські і мудрі взяли його разом з фотелем на плечі і, співаючи «многая лета», почали носити остервеніло по залах палацу.

Та не допомогли «многая лета», не допомогли довгі роки терору і зради. Пан Складковський, як і вся його різношерста братія, викинені на смітник історії, зметені могутньою озброєною рукою держави робітників і селян. Назавжди позбувся наш народ страху і знущань поль­ської шляхти.