Unknown

Бачите, яке щастя! Таке щастя, що в нього важко бу- ^Ло и повірити. З ласки уряду «усмирителів» українського народу, поруч з мільйонером і королем, поміщиком-кня- зем Янушем Радзівіллом, поруч з катом білоруського народу генералом Желіговським, лодзьким удавом Мінц- бергом і львівським україножером Броніславом Войце- ховським дістали нагоду сидіти на одній лаві їхні ла­кеї — левицькі, мудрі, целевичі, барани — й за одним столом обговорювати питання про спільний похід на Ра­дянську Україну. Мальбруки в похід збиралися, та...

Жовто-блакитні іуди торжествували, а писаки з «Ді­ла» знали своє. В день виборів «Діло» смерділо наглою брехнею:

«Авторитетові польського уряду, яким той кори­стується в польському громадянстві, відповідає авторитет українського політичного проводу серед українців».

Куди там «авторитет»! Про цей «авторитет» надто вже яскраво свідчать телеграми польського телеграфного агентства, вміщені по виборах у цьому ж «Ділі» під за­головком «Вбиті і ранені»:

«У Коловсі люди напали на приміщення виборчої ко­місії і знищили телефонічний зв’язок. Один убитий полі­цією, 15 чоловік арештовані. У Вікторівці, Виженського повіту, селяни напали на виборче приміщення, знищили урну та список голосуючих і т. д., і т. д.».

Незважаючи на лютий терор, навіть 40 процентів ви­борців не взяло участі в голосуванні. Трудящі бойкоту­вали ці вибори. Але довірені шляхти у виборчих комісіях «працювали» так зопопадливо, що після обліку голосів виявились випадки, що в урнах було більше бюлетенів, ніж у списках виборців.

Але «виборчий закон» забезпечив «перемогу» урядові. Волинські і польські селяни, виявляється, «голосували» за ненависного їм ката поміщика Голинського! Для па­нівної кліки ці вибори були заходом для ще більшого закріпачення трудового народу Польщі.

Зупинимося, хто на цей раз потрапив у «представники народу». Перше місце на посольських лавах зайняли самі міністри, яких анітрохи не бентежив факт, що їх «обра­но» по їх же наказу. За ними сиділи генерали й воєводи. Із-за їх плечей виглядали банкіри, директори крупних підприємств, ксьондзи, поміщики, яких, до речі, було в соймі найбільше. І врешті, різношерста братія декоро­ваних медалями й хрестами холуїв — великі і менші бю­рократи, заслужені штрейкбрехери, «діячі» урядових пар­тій, які за миску сочевиці продали б і рідного батька, далі — куркулі, які повинні були складати вряди-годи заяви «від імені селянства».