В обіймах Казанови

– Оскільки я вже в місті, я хотіла піти за покупками до Марівіля. Мені потрібно зробити кілька речей у дорогу та купити одяг, який я можу одягти, щоб показати дядькові. Чи можу я попросити тебе супроводжувати мене?

– Звичайно, дай мені хвилинку одягнутися.

Він пішов до гардеробної, де вибрав лляну сорочку з манжетами, вишитими чайними трояндами, і бриджі до колін. Коли слуга зав’язував шнурки внизу на штанинах, Казанова сів у крісло й дозволив слузі натягнути собі білосніжні панчохи на литки.

Потім настав час для взуття. З десятка пар, які він мав, він вказав на темно-коричневі черевики на товстому каблуці з високим язиком для додаткового захисту від бруду та холоду.

Коли слуга застібнув пряжки, Казанова встав і критично подивився в дзеркало. Він думав, що йому варто було б піти до перукаря, але крім цього все було добре.

– Який верхній одяг я маю подати панові? - голос дворецького вирвав його із задуми.

– Зелений костюм á la française, — вирішив той, не відриваючи очей від свого відображення.

Казанова одягнувся за допомогою слуги, який остаточно розгладив зморшки на видатній фігурі венеціанця. Джакомо ненадовго думав надягти перуку, але відмовився від цієї ідеї. У Польщі мало хто носив їх щодня на вулицях, і вид дуже вже розцяцькованого чоловіка, досить поширений у Парижі, викликав у Варшаві подив і навіть ворожість.

Серед шляхти переважала польська мода, довгі сукні з розрізними рукавами, широкі пояси, що обтягували товсті животи, голови підголені так, що на самій маківці залишалося трохи волосся.

Справжній кошмар для перукарів, яких однаково шукали як чоловіки, так і жінки Західної Європи. Якщо і траплявся іноземний одяг, то серед городян і купців, і це були зазвичай німецькі сукні до колін, ідеальні для холодних днів.

Таких елегантних чоловіків, як він, одягнених у обтягуючому верхньому одязі à la française, майже ніколи не бачили поза посольствами чи королівським двором, і навіть там вони частіше були одягнені в скромніші та зручніші сюртуки, які носили британці.

Останнім елементом вбрання став плащ, довжиною до коліна, облягаючий, знизу делікатно підшитий хутром білки.

Казанова відпустив дворецького й пішов до алькову. Ельжбета була вже готова іти.

До найбільшого торгового центру столиці кучеру знадобилося їхати десять хвилин. З вулиці Сенаторської карета звернула на під’їзд до воріт, над якими було велике півкругле вікно. Вони трохи почекали, доки екипажі попереду проїдуть під аркою воріт, а тоді, з стукотом коліс по бруківці, виїхали на просторе подвір’я.

– Я чув, що це робота однієї з ваших королев, — сказав Казанова, дивлячись у вікно на величезну п’ятикутну брилу Марівілю.

– Правильно. Споруда була зведена на побажання королеви Марисенки Собеської, - відповіла Ельжбета.

– Собеський, це той ваш король, який розбив турків під Віднем?

– Той самий, — підтвердила Ельжбета. – Шкода, що таких королів у нас сьогодні немає.

– Ну, не знаю, мені здається, що ви, поляки, навіть якби мали найкращого предводителя, все одно зненавиділи б і відкинули його. Звичайно, за життя Собеського багато його підданих не мали про нього доброї думки, чи я помиляюся?

– На жаль, ні, — визнала жінка, здивована точним спостереженням Казанови. – Можливо, у Польщі героїв по-справжньому шанують і віддають їм справедливість лише після смерті.

Був будній день, тож у кучера не було труднощів знайти гарне місце для стоянки. Коли вони зупинилися, двері відчинив помічник кучера і допоміг своїй господині вибратися з карети. Казанова спустився східцями й подав руку Ельжбеті. Вона непомітно схопила його за лікоть і дала знак слузі йти за ними. Вони попрямували до аркад, у яких були входи до магазинів.

– Куди підемо спочатку? – спитав Казанова.

– За парфумерією, — вирішила Ельжбета.

Щоб дійти до парфумерного салону, вони пройшли повз десяток вітрин, де пропонували шовк, килими, галантерею та модне французьке взуття.

Коли слуга відкрив парі двері, пролунав дзвіночок, сповіщаючи персонал про прибуття нових клієнтів.

До них підійшов продавець: молодий темноволосий чоловік з гладеньким обличчям і оленячими очима. Мабуть, він дуже добре знав старостину, бо одразу знав, чого шукає клієнтка. У Казанови навіть склалося враження, що Ельжбета фліртує з молодиком. Він зрозумів, що це його трохи розлютило.

Переважна більшість представлених в салоні парфумів були призначені для жінок. Усе в цій країні здавалося диким і войовничим, а чоловіки були галасливими й запальними, надто чутливими до своєї мужності, щоб використовувати парфуми, а якщо й застосовували, то важкі, мускусні, створені, щоб прикрити сморід спітнілих хутряних комірів.

Після більш детального огляду парфумерії Джакомо виявив у глибині кімнати полицю з чоловічими парфумами.