В обіймах Казанови

– Обов’язки чи приємності?

– Те й те, найкраще поєднати ці обидві справи. Чи міг би ти відрекомендувати мене князеві Адаму, щоб я міг зустрітися з ним після свого повернення?

– Звичайно, хіба ми не давні друзі?

Розумна посмішка промайнула на ідеально вирізаних губах хлопця х Парми. Його рука, маленька й ніжна, охопила широку руку Казанови.

Джакомо завагався, але руку не відвів.

Вранці він залишив Армана. Коли повернувся до своєї квартири, на столі лежала записка від генеральші Гольштейн. Ізабелла порадила бути обережнішим і, як він і очікував, залишила організаційні деталі зустрічі на його розсуд.

Джакомо знав, що не повинен далі брати участь у цій хворій інтризі, але водночас не хотів виглядати в очах Ельжбети боягузом.

Він зім’яв записку в руці, боляче усвідомлюючи, що який би вибір він не зробив, йому доведеться дорого за нього заплатити.

РОЗДІЛ 4

Варшава поволі почала засинати. Сяйво дорогих свічок і ламп відбивалося в дедалі меншій кількості вікон. Навіть у вишуканих кам’яницях на Краківському передмісті о десятій вечора світилося мало де.

Темрява в місті була, мабуть, найбільшим негативним враженням, яке справило на Казанову відразу після прибуття до Варшави. Навіть на центральних вулицях ліхтарі горіли на кожному четвертому-п’ятому будинку. Як йому пояснили, правила вимагали від кожного власника кам'яниці підсвічувати фасад після настання темряви, але мало хто цього дотримувався. У Парижі, Венеції чи Санкт-Петербурзі винні в недбалості негайно отримували суворі покарання, але в Польщі, як він зазначав, до поняття закону, здавалося, ставилися з поблажливістю не лише аристократія, шляхта та городяни, але навіть люди, які повинні були забезпечити його дотримання.

Казанова зупинився, пропустивши кілька возів із гноєм, зібраним з вулиць, який зараз вивозили до Вісли. Зморені шкапи, тягнучи свій смердючий вантаж, волочили копито за копитом, скулені на морозі візники їх і не підганяли. Втрачаючи терпіння, Казанова вийшов на дорогу відразу за останнім возом у колоні і тут мало не потрапив під колеса карети, що мчала від Вісли.

Запряжена шістьма конями карета вискочила з-за повороту й помчала, не гальмуючи, широкою артерією Краківського Передмістя. Казанова відскочив в останній момент, рятуючись від смерті чи каліцтва.

Вилаявшись італійською, він поспішно перетнув вулицю й попрямував на Трембацьку. Зустріч із Ізабеллою Гольштейн мала відбутися в квартирі пана Зревінського, розташованій у домі гри, яким той керував. У таких місцях закохані могли насолоджуватися близькістю, не викриваючись дружинам та злим язикам пліткарів. Казанова проминув кілька возів, що стояли там, і повернув з вулиці у двір, посеред якого стояла капличка з Мадонною.

Італієць рефлекторно перехрестився, потім пройшов повз святу статую й попрямував до заднього входу кам'яниці Зревінського. Він побачив, що двері прочинені, штовхнув їх і ввійшов у передпокій. Широкі сходи на перший поверх освітлювала одна лампа, що звисала зі стелі.

Гренадер уже був там. Казанова мимоволі поклав руку на ефес шпаги, коли з-під сходів виринув масивний силует чоловіка.

Наряд, який йому позичив Казанова, сидів на ньому ідеально, але було видно, що в елегантному вбранні чоловік почував себе невпевнено.

Джакомо відчув від гвардійця запах власних парфумів.

– Як домовлялися, — сказав він, втискуючи гаманець тому у руку. – Якщо дійде до проникнення, отримаєш вдвічі більше.

Здоровань кивнув і засунув гроші собі за пазуху.

Казанова знову відчув докори сумління. Він розумів бажання Ельжбети помститися, але в глибині душі не хотів бути частиною всього цього. Однак вагатися було трохи пізно.

– А тепер іди до апартаменту, який тобі показали, і чекай там у повній темряві, поки прийде жінка. Ні в якому разі нічого не говори, просто негайно починай атаку.

– Так і зроблю, шановний пане, — запевнив чоловік.

Казанова дочекався, поки той підніметься нагору, а потім вийшов на вулицю.

Він зупинився біля проходу у двір, звідки можна було оглянути вулицю та вхід до грального дому.

Його все ще мучили докори сумління. Так, він не був святим, у минулому він користувався жіночою наївністю та почуттями, обманював жінок і брехав їм. Траплялося навіть, що шантажем і грошима він домагався їхньої поступливості, користуючись важкою ситуацією, в якій ті опинилися. Він купував дочок від їхніх матерів, а потім, коли вони йому вже набридали, він продавав дівчат з вигодою комусь іншому. Він зробив це тому, що був розпусником, і це було сильніше за нього.

Проте навіть йому помста Ельжбети здавалася абсолютною жорстокістю.

З роздумів його вивели постріл пробки від шампанського та сміх жінки нагорі.

Ще якась карета проїхала вулицею, не зупинившись перед гральним будинком.

Казанова почав сподіватися, що Ізабелла поставилася до нього прохолодно і не з’явиться.

Зазвичай щось подібне зачепило б його гордість, але тепер він вважав це найкращим рішенням для всіх учасників.

Його надії розвіялися, коли на вулиці з'явилася ще одна карета.