В обіймах Казанови

Широкоплечий озброєний чоловік сидів на лавці поруч із кучером, а інший охоронець їхав позаду карети. Обидва вони здалися Казанові солдатами в цивільному одязі. Після майже року, проведеного в Петербурзі, він легко впізнав російські обличчя. Карета зупинилася біля входу до грального будинку, і з неї вийшла Ізабелла Гольштейн у сріблястій норковій шубі та шапці з допасованою з діадемою. До салону вона увійшла сама, без прислуги.

Зворушений імпульсом, Джакомо побіг назад у двір, проминув каплицю й побіг у передпокій. Він піднявся сходами на другий поверх і мало не збив високого шляхтича, який дивився на нього ворожим поглядом. Казанова кинувся до перетину двох коридорів. Повернув ліворуч, проминувши дворецького в зеленій лівреї з підносом шампанського. Слуга не звернув на нього ні найменшої уваги. Казанова знову опинився на сходах. Знизу долинала музика, яка робила перебування гостей за столиками більш приємним.

Казанова рушив у протилежному напрямку, на поверх, де розташовувалися готельні апартаменти. Задихаючись, він вскочив у порожній коридор. Йому здалося, що він почув чиїсь кроки на сходах. Озирнувся, очікуючи побачити Ізабеллу, але натомість побачив служницю, що несла відро та щітку.

Він поспішно пішов до кімнати, де чекав гвардієць.

Підійшов до дверей і постукав тричі, як і мала зробити Ізабелла.

Минуло кілька довгих секунд, перш ніж він почув, як гвардієць з іншого боку відкрив клямку. Казанова прослизнув у двері.

Тут було зовсім темно.

Він побачив обрис могутньої фігури чоловіка й відчув запах власних парфумів.

Казанова вирішив заговорити до того, як чоловік почав його цілувати.

– Все скасовано, — випалив він. — Вам треба негайно забиратися звідси.

– А як щодо моєї оплати? – лукаво запитав гвардієць.

Казанова сердито зітхнув, але сперечатися у нього не було часу.

Поліз у кишеню й дістав три таляри. Він втиснув солдату в руку монети і мало не виштовхнув його в коридор.

Здоровань глянув на платіж і похитав головою.

– Ми домовлялися про більше, — гаряче запротестував він. – Я не винен, що вельможний пан передумав.

Казанова глянув у коридор. Ізабелла могла з'явитися там в будь-яку мить.

– Залиш собі одяг, можеш дорого продати, — вирішив він без вагань.

Гвардієць здивовано глянув на одяг, який коштував стільки ж, скільки його багатомісячна зарплата, і кивнув на знак згоди. Він повернувся до сходів, що вели до грального залу, але Казанова схопив його за руку і показав, куди йти.

Велетень швидко пішов, а Джакомо зайняв його місце в кімнаті. Він відкрив вікно, щоб випустити запах парфумів.

У поєднанні з потом гвардійця його улюблений запах здавався огидним.

На вулиці він побачив карету, в якій приїхала генеральша Гольштейн.

Її кучерові довелося проявити неабияку майстерність, щоб пристроїти величезний транспортний засіб на вузькій людній вулиці. Охоронці Ізабелли чекали на дворі. Дивлячись на їхні грізні постаті, Казанова вже був упевнений, що вся ця інтрига — божевілля.

Він також був упевнений, що Ельжбета неодмінно матиме іншу думку. Жодна жінка, яка прагне помститися, не діє раціонально. Цією проблемою він надумав зайнятися пізніше.

Ізабелла все ще не з’являлася, хоча їй не могло знадобитися аж стільки часу, щоб піднятися нагору. Джакомо думав, що йому пощастило. Ймовірно, вона зупинилася біля одного з столів з картами.

Він закрив віконниці й почав розпалювати вогонь у каміні. Коли закінчив додавати підпалок, почувся стук.

Казанова відкрив. Генеральша прослизнула через поріг, грюкнувши дверима. Вона була сліпучо красива і... гола під своїм сріблястим хутром. Скинула верхній одяг і поцілувала його в губи. Цього було достатньо, щоб Казанова позбувся будь-яких сумнівів у правильності свого рішення.

* * *

Пізно вранці, відчуваючи трохи провину, він пішов до будинку Ельжбети. Їдучи в найманій кареті, він вигадав собі казочку, сподіваючись заспокоїти невдоволення жінки. Діставшись до неї, він виявив, що на під’їзді стоїть чужа коляска. Заінтригований тим, хто відвідує Ельжбету так рано, Джакомо попрямував до чорного ходу. На подвір'ї минув служницю, що годувала свійську птицю. Жінка бачила його раніше, тому не звернула на нього уваги.

Казанова опинився в передпокої і зачинив за собою двері. Він одразу почув підвищені голоси, жіночий, безсумнівно, належав Ельжбеті, другий - чоловікові. З їдальні долинали звуки розмови. Він зупинився біля зачинених дверей, прислухаючись.

– Я отримав ваше слово, – кипів обуренням і гнівом чоловік. – Якщо ви не віддастеся мені тут і зараз, будьте певні, що я повернуся з судовим виконавцем. На тротуар підеш! А через кілька днів приповзеш до мене на колінах.

– Як пан сміє! Прошу відпустити мене, - голос Ельжбети підказував, що жінка налякана і потребує допомоги.

Казанова поклав руку на ефес своєї шпаги й міцно натиснув на дверну ручку.

Невисокий, але міцної статури чоловік у дорогому сюртуку тримав Ельжбету за плечі і притискав її тіло до стіни. Коліно нападника вп’ялося між її стегнами, а його уста роздавлювали солодкі губи Ельжбети.