В обіймах Казанови

Сів першим і, взявши її за стегна, поклав на себе. Жінка розсунула ноги й притиснулася нижньою частиною живота до чудово жорсткої чоловічості. Її живіт пульсував від хвилювання, груди набухли, коли вона терлася сосками об його сильні груди.

Він солодко застогнав і схопив старостину за шию. Їхні губи знову зустрілися в жадібному глибокому поцілунку. Вона почала похитувати талією, тертися об Джакомо, насолоджуючись тим, як він тремтів і вигинався під її пестощами.

Коли вона терлася клітором об пружну, оксамитову твердість його члена то відчувала дедалі сильніші хвилі збудження. Її жіночність розкрилася й затремтіла, її наповнило п’янке тепло.

Джакомо не змусив її більше чекати. Він ковзнув у неї, плавно, до кінця. Жінка гортанно стогнала, скручуюсь і звиваючись, бажаючи забрати його кожну внутрішню частинку. Вона відчула, як її низ живота напружився й здригнувся, як крик піднявся до горла. Сповнення пронизало її, як потік рідкого вогню, заливаючи її каскадом вібрацій і довгих спазмів. Ельжбета упала обличчям у плече Джакомо, то кусаючи, то цілуючи його.

Він теж задихався, дивовижно глибоке гарчання грало в його горлі.

Вони завмерли разом, отямившись від спільного сповнення.

Жінка подивилася йому в обличчя, цікавлячись, що там побачить. Як завжди, він залишався для неї загадкою. Джакомо дивився на неї примруженими очима. Його потужне, розслаблене тіло викликало захоплення і спонукало до розпусних думок.

– Отже, тепер ти пані Шепетува. Твоя мрія збулася, – сказав він, проводячи пальцями по її руках і шиї.

Ельжбета схилила голову й поцілувала йому долоню.

– Завдяки тобі, — зізналася вона.

– А як же Юлія?

Чари тріснули, як мильна бульбашка.

– Я запропонувала їй трохи грошей перед тим, як вона пішла, і не знаю, де вона зараз і що робить, — збрехала старостина.

– Мені шкода дівчину. Ти повинна зайнятися нею, - дорікнув їй Джакомо.

– Ти б, звичайно, подбав про неї, — іронізувала вона.

– Вона твоя родичка.

Ельжбета відійшла від нього, роздратована.

– Ти остання людина, яка має право читати мені лекції з цього приводу.

Він знизав плечима й обхопив її за талію, але Ельжбета вже втратила бажання пестити його. Вона зісковзнула з його стегон і стала на килим, випрямляючи стан.

Так, вона скривдила Юлію, а усвідомлення власної підлоти не давало їй спати ночами. В скритості духу їй не терпілося відплатити іншим за попередні приниження. Першу позицію в цьому списку, звісно ж, посіла Ізабелла Гольштейн.

– У Шепетуві я придумала спосіб знищити Ізабелду. Звичайно, ти займаєш місце в цьому плані, - сказала жінка.

Обличчя Джакомо змінилося, на ньому з'явилися розважливість і прихована злість.

– Ти все ще не можеш подолати це. Іноді добре пробачити. Насолоджуйся своїми грошима та життям.

– Ця сука повинна заплатити мені за приниження, а ти мені в цьому допоможеш.

Казанова випростався в кріслі, його погляд не відривався від її обличчя.

– Я не буду тобі в цьому допомагати, — сказав він твердим голосом. – Ця помста – дурість і божевілля.

Ельжбета напружилася.

– Ти ж давав слово?!

– А зараз я йог забираю.

– Ах, так… - жінка завмерла в уразі, не знаючи, що ще сказати. Це її ще більше розлютило. – Якщо ти залишиш мене в цій справі, забудь про гроші з Шепетува, ти не отримаєш навіть гроша!

Казанова підірвався зі стільця, сердито дивлячись на жінку.

– Угода була не така, — сказав він крізь стиснуті губи.

Ельжбета насмішкувато засміялася.

– І що ти мені зробиш?

Вона бачила, як чоловік зціпив зуби від злості. На секунду вона злякалася, що він її вдарить, але потім зухвало підвела голову. Вони довго дивилися одне на одного. Казанова з шипінням випустив повітря. – Ну, тоді я все розповім Ізабеллі. Про те, як ти отримав Шепетув і як хотіла заразити її сифілісом.

Жінка презирливо пирхнула.

– У тебе немає доказів, і ти бажаєш звинуватити сам себе? Після чогось подібного ніхто, хто має значення, не запросить тебе до себе. Ти будеш назавжди спалений у товаристві, – прошипіла вона, не приховуючи злості.

Обличчя Джакомо затверділо.

Якусь мить Ельжбета сподівалася, що він здасться і передумає, але його слова розвіяли ці надії.

– Одягайся й залиш мене, — холодно сказав він. – І більше ніколи мене не відвідуй.

Ельжбета стримала задуху в горлі й зробила, як він просив. Після повернення додому вона сховалася у своєму кабінеті. Там впала на диван і, відчувши, що не може більше терпіти, заплакала. Вона не зовсім розуміла, чому ллє сльози. З жалю, гніву чи уражених жіночих амбіцій. А може, я просто кохаю його, - ця думка змусила її серце різко стиснутися.

Вона стиснула руки в кулаки, впиваючись нігтями в шкіру.

Навіть якби так і було, це не мало значення. Вона хотіла бути вільною і незалежною від чоловіків, навіть ціною тимчасово розбитого серця. А все це, як вона чудово знала, незабаром заживе і з часом залишить по собі лише непомітний шрам.

Любов і ненависть. Дві сторони однієї медалі.

Ельжбета витерла вологі очі й втупилася в портрет дами. Начерки плану помсти Казанові повільно з’являлися в її голові, деталь за деталлю.

Розділ 9