Читаем В обіймах Казанови полностью

Всередині будинку вона знайшла хаос і безлад. Без безцінного Антонія слуги стали ледачими та розпущеними. Ельжбета зібрала винних і лаяла їх, не соромлячись. Потім наказала Марії приготувати гарячої води для ванни й пішла до свого кабінету. Лише на самоті, дивлячись на картину напівоголеної жінки, вона відчувала себе у власному будинку. Повернулося відчуття безпеки та усвідомлення того, що вона вдома. Крім того, вона була багатою. На гроші, отримані від продажу Шепетува, і добре вклавши їх, вона змогла прожити комфортно до кінця своїх днів.

Але зараз вона не думала про майбутнє. У неї залишилися останні три дні масляної, і вона мала намір використовувати кожен вечір і ніч, щоб компенсувати нудьгу литовського села.

Її думки звернулися до Казанови. Одного лише спогаду про його очі, його усмішку, його мускулисте тіло було достатньо, щоб вона відчула себе вологою. За три місяці розлуки їй не вистачало його дотиків і присутності. Чи була вона вірна йому? Звичайно ж, ні. Це було б абсурдом і дурістю. Вона намагалася задовольнити своє тіло капітаном Мєліним, який прибув до Шепетува зі співчуттями, але вона відчувала з ним не те саме, що з Джакомо. Тепер, після прибуття до Варшави, старостина мала намір надолужити згаяне.

Але спочатку треба було подбати про справи. Вдома на неї чекав Мазаріні, який, під час її перебуванняна Литві, повернувся із Саксонії.

Ельжбета прийняла його відразу ж після того, як помилася і переодягнулася після виснажливої ​​подорожі. Бадьора, вона зайшла в кабінет, де на неї чекала кава з горіховим кремом.

Секретар майже не змінився за ці кілька місяців життя у Саксонії, можливо, він трохи схуд, через що його очі виглядали більш тривожно, ніж зазвичай. Ельжбета вказала йому на стілець навпроти неї.

– Кава, пане Мазаріні?

– Дякую, сьогодні я вже випив три, — відповів італієць. – Я вважаю, що поїздка до Шепетува виявилася дуже плідною, – зазначив він.

– Так, мій дядько залишив мені все своє майно. Він помер перед кінцем року.

– Це означає, що ми переїжджаємо до Литви?

– Звичайно ж, ні. Я продала майно свого дядька по сусідству, — відповіла Ельжбета і відпила смачної кави. – А як все пройшло в Дрездені? — запитала вона, ставлячи чашку на тарілку.

– Радзивілл погодився повернути четверту частину готівки і третину срібла. Решта, за словами княжого скарбника, пішла на витрати на похорон пана старости та на погашення боргів, які ваш чоловік, мабуть, зробив у князя.

Ще два місяці тому Ельжбета поблагословила б долю цими грошима, а тепер почувалася невдоволеною та злою на Радзивілла. На жаль, вона нічого не могла тут вдіяти. Вона не звинувачувала Мазаріні. Той чимало ризикував, їдучи за її рекомендацією до Дрездена. Радзивілл, Пан Коханек, був відомий своєю вибуховою вдачею. Коли він ще був самодержавним правителем у Литві, то наказував бичувати і вішати людей за незначні провини проти себе. Мазаріні, вимагаючи від князя гроші, наражав себе не тільки на образи цього п'яного бешкетника, а й на побиття магнатськими слугами і навіть на смерть.

Ельжбета щиро оцінила зусилля та вірність секретаря.

– Дякую, пане Мазарині, вас не промине нагорода за вірну службу.

Той кивнув на знак подяки, і його темні очі довше затрималися на обличчі хазяйки.

– А як сіньйор Казанова?

– Чудово, без його участі нічого б не спрацювало.

– Де він зараз?

– Тут, у Варшаві. Він залишив Шепетув перед смертю дядька

Ельжбета вирішила не розповідати Мазаріні подробиці.

– У Дрездені я познайомився з театральною трупою, яка гастролювала з виставами Рейхом. Імпресаріо гурту, чоловік на ім'я Бенедетто, стверджував, що знає людину на ім'я Казанова. Я описав йому вашого приятеля, і це, безсумнівно, та сама людина. Цей Бенедетто клявся, що грав з ним у карти й кості в їхньому рідному місті, а також згадував інші цікаві речі...

Мазаріні замовк, дивлячись на свою хазяйку.

Ельжбета коротко подумала, чи хоче вона почути більше про Джакомо.

– Що він ще розповів? – спитала вона.

– Казанова – шулер, азартний гравець і розпусник, до того ж постійно перебільшує себе та свої досягнення. Його посадили за ґрати, але йому вдалося втекти. Крім того, титул кавалера де Сенгальт є шахрайським. Казанова прийняв його багато років тому, щоб отримати доступ до салонів аристократії. Насправді ж він бастард, хоча його батько і справді був дворянином.

– Ще щось?

– Кілька пікантних історій про його коханок, наприклад про графиню…

– Не треба! – Ельжбета перебила його різкіше, ніж бажала. — А тепер залиште мене в спокої.

Мазаріні, трохи зніяковівши, вклонився і вийшов з кабінету.

Ельжбета підвелася зі стільця й налила собі келих вина. Не було потреби переконувати її, що Казанова був негідником, але всупереч її розуму вона сумувала за ним. За його усмішкою, тембром голосу, почуттям гумору, але найбільше її турбувала відсутність ніжності та інтимних зустрічей. Вона вирішила надіслати Казанові спеціальне повідомлення зі звісткою про те, що вона вже повернулася до Варшави.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Секреты Лилии
Секреты Лилии

1951 год. Юная Лили заключает сделку с ведьмой, чтобы спасти мать, и обрекает себя на проклятье. Теперь она не имеет права на любовь. Проходят годы, и жизнь сталкивает девушку с Натаном. Она влюбляется в странного замкнутого парня, у которого тоже немало тайн. Лили понимает, что их любовь невозможна, но решает пойти наперекор судьбе, однако проклятье никуда не делось…Шестьдесят лет спустя Руслана получает в наследство дом от двоюродного деда Натана, которого она никогда не видела. Ее начинают преследовать странные голоса и видения, а по ночам дом нашептывает свою трагическую историю, которую Руслана бессознательно набирает на старой печатной машинке. Приподняв покров многолетнего молчания, она вытягивает на свет страшные фамильные тайны и раскрывает не только чужие, но и свои секреты…

Анастасия Сергеевна Румянцева , Нана Рай

Фантастика / Мистика / Романы / Триллер / Исторические любовные романы