Верн Ж. Діти Капітана Грната

Враження від цієї чарівної арії, що лунала в чистому прозорому повітрі ночі, було невимовне. Довго звучав цей голос, чаруючи Паганеля; нарешті він затих, і навкруги знову запанувала тиша.

Коли Вільсон прийшов заступити на варті вченого, то застав його в глибокій задумі. Паганель нічого не сказав матросові, і, вирішивши повідомити завтра Гленарвана про цю дивину, пішов до намету спати.

Наступного ранку всіх розбудив несподіваний гавкіт., Гленарван одразу підхопився. Два чудових пойнтери — справжні мисливські собаки англійської породи, стрибаючи, гралися на узліссі гайка. При наближенні мандрівників вони сховалися серед дерев і загавкали ще дужче.

— Напевно, в цій пустелі є якась стоянка, — мовив Гленар

ван, — скоріш за все, там живуть мисливці, оскільки є мисливські собаки. .

Паганель розтулив був рота, щоб розповісти про свої нічні враження, але раптом верхи на чудових, чистокровних конях з’явилося двоє молодиків. Обидва джентльмени — на них були ошатні мисливські костюми — зупинилися, побачивши подорожан, що розташувалися табором, мов цигаии. Вони, здавалося, здивувалися, запитуючи себе, що означає присутність тут озброєних людей, але в цю мить помітили мандрівниць, що виходили з фургона.

Вершники негайно ж зістрибнули з коней і з капелюхами в руках попрямували до жінок. Гленарван пішов назустріч незнайомцям і відрекомендувався їм.' Ті вклонилися,; і старший з них сказав:

— Сер, чи ие забажають ваші дами, а також і ви з вашими супутниками відпочити у нас?

— З ким я говорю? — спитав Гленарван.

— Майкл і Сепді Патерсон — власники скотарського господарства Готтем. Ви вже знаходитеся на території цієї станції, і звідси до нашого будинку не більше чверті милі.

— Добродії, відверто кажучи, я боюся зловжити вашою гостинністю... — почав Гленарван.

— Сер, — відповів Майкл Патерсон, — погоджуючись на наше запрошення, ви зробите нам приємність.

Гленарван вклонився на знак згоди.

— Сер, — звернувся Паганель до Майкла Патерсона, — сподіваюся, ви не вважатимете за нескромність з мого боку, якщо я запитаю: чи не ви співали вчора божественну арію Моцарта?

— Я, сер, — відповів джентльмен. — Акомпанував мені мій двоюрідний брат Сенді.

— Тоді, сер, прийміть щирі вітання від француза, палкого шанувальника музики! — сказав Паганель, простягаючи руку молодому джентльменові.

Той люб’язно потиснув її, потім вивів своїх гостей на дорогу, якої треба було триматися. Коней доручили Айртону і матросам, а мандрівники, розмовляючи і милуючись краєвидами, вирушили пішки в товаристві джентльменів до садиби.

У скотарському господарстві Патерсонів панував суворий лад. Величезні луки, обнесені сірою огорожею, простягалися вдалечінь, скільки могло сягнути око. Там паслися тисячі биків і мільйони баранів. Безліч пастухів і ще більше собак стерегли цю гучну буйну отару. Ревіння худоби і мекання зливалося з гавкотом собак і різким лясканням батогів.

На схід простиралися гаї австралійських акацій і камедних дерев. Над ними височіла велична гора Готтем, що здіймається в небо на сім з половиною тисяч футів над рівнем моря. В усі боки розходилися довгі алеї вічнозелених дерев. Тут і там купчилися кущі заввишки в десять футів, схожі на карликові пальми. Стовбури їх губилися серед густого, вузького і довгого, листя. Повітря було насйчене пахощами м’яти і лавру. Такий запах поширювався від дерев, вкритих гронами білих квітів з ніжними трупками.

Серед цих.мальовничих груп австралійських рослин були також дерева, вивезені з Європи. Побачивши ці дерева — персикові, помаранчеві, смоківниці, яблуні, груші і навіть дуби, —мандрівники радісно привітали їх голосним «ура». Йдучи в затінку дерев з їхньої батьківщини, вони захоплювалися атласними пташками з шовковистим оперенням, що пурхали між віттям, та іволгами, немов убраними в золото і чорний оксамит.

Тут таки нашим мандрівникам випало вперше побачити мену-ру — птаха, хвіст якого нагадує витончений інструмент Орфея — ліру. Вона пурхала серед деревоподібної папороті; і коли хвіст її вдаряв об листя, то здавалося майже дивним, що при цьому не лунають гармонійні акорди. Паганелеві захотілося зіграти на цій лірі.

У кіпці широкої алеї, обабіч якої росли казуаринові дерева, з’явився будинок Патерсонів.

То був мисливський будиночок у швейцарському стилі, з цегли і дерева, що ховався серед густих емерофілсів. Завішана китайськими ліхтариками веранда нагадувала галереї давньоримських споруд. Над вікнами спускалися барвисті маркізи, що здавалися величезними квітами. Годі було собі уявити щось затишніше, чарівніше і комфортабельніше за цей куточок. На галявинах і серед гайків, що розкинулись навколо будинку, височіли бронзові канделябри з вишуканими ліхтарями. З настанням ночі весь парк освітлювався білим газовим світлом від газометра, захованого в гущавині акацій і деревоподібної папороті.