Верн Ж. Діти Капітана Грната

Північний з них був острів Іка-на-Мауї, що означало по-зела-идськи «риба маорі». Південний острів мав-назву Таваї-пуна-му, тобто «кит, що виробляє зелений нефрит». Авель Тасман відрядив до берега шлюпки, і вони повернулися в супроводі двох пірог з галасливими тубільцями. Ці дикуни були середні на зріст, з коричневою і жовтою шкірою; кістки в них випиналися, голос мали різкий; їхнє чорне волосся було зав’язане за японською модою і прикрашене великим білим пером.

Ця перша зустріч європейців із тубільцями, здавалося, обіцяла міцні, доброзичливі стосунки. Але наступного ж дня, коли одна із шлюпок шукала нову стоянку, ближчу до¹ берега, на неї напали численні тубільці, що припливли туди на сімох пірогах. Шлюпка нахилилася і зачерпнула воду. Боцмана, що керував шлюпкою, ударили грубо відточеним списом у шию, і він упав у воду. Із шести матросів четверо було вбито. Двом іншим і пораненому боцману пощастило допливти до своїх суден і врятуватися.

Після цієї зловісної події Тасман став негайно зніматися з якоря. Тубільцям він помстився лише кількома мушкетними пострілами, що, цілком імовірно, в них і не влучили. Тасман пішов з цієї бухти, за якою закріпилася назва бухти Вбивств, поплив уздовж західного узбережжя і п’ятого січня кинув якір біля північного краю острова. Але тут бурхливий прибій, а також вороже ставлення дикунів не дали можливості Тасману запастися водою, і він остаточно залишив цей край, давши йому назву Земля Штатів — на честь голландських Генеральних штатів.

Голландський мореплавець ці землі назвав так тому, що йому здавалося, ніби вони межують з островами з цією ж назвою на схід від Вогняної Землі, біля південного краю Америки, і вважав, що він відкрив Великий південний материк.

«Але помилки, що її міг припуститися моряк сімнадцятого століття, аж ніяк не міг припуститися Гаррі Грант, моряк дев’ятнадцятого століття, — повторював про себе Паганель. — Ні, це неймовірно! Тут є щось для мене незрозуміле!»

Протягом більш як ста років ніхто не згадував про Тасманове відкриття. Нова Зеландія мов і ие існувала, коли до неї пристав під 35°37' широти французький мореплавець Сюрвіль. Спочатку він не мав підстав скаржитися иа тубільців. Але потім задув дуже сильний вітер, на морі здійнялася буря, і під час бурі човеи, що перевозив хворих матросів, викинуло на берег бухти Притулок. Тубільний вождь Нагі-Нуї гостинно зустрів французів і навіть пригощав їх у своїй власній хижці. Все йшло добре, аж поки хтось украв одну із шлюпок Сюрвіля. Сюрвіль марно вимагав, щоб її повернули, і вирішив покарати тубільців за скоєний злочин — спалити їхнє селище. Ця жахлива і иезаслужена помста, безсумнівно, відіграла неабияку роль у тих подіях, що потім сталася в Новій Зеландії.

Шостого жовтня 1769 року на цих берегах з’явився капітан Кук. Він поставив на якір судно «Ендевор» у бухті Тауе-Роа і спробував завоювати прихильність тубільців. Але щоб мати можливість спілкуватися з людьми, треба було їх захопити. І Кук, без найменших вагань, взяв у полон двох чи трьох тубільців, щоб, так би мовити, силоміць привернути їх до себе. Обдарувавши полонених, Кук відрядив їх на берег.

Двадцятого жовтня «Ендевор» став на якорі в бухті Токо-Малу. На її березі жило мирне плем’я, яке налічувало близько двохсот людей. Ботаніки, які були на судні, зробили в цій місцевості корисні дослідження, причому тубільці переправляли їх на берег на своїх пірогах. Кук відвідав тут два селища, обнесених огорожею. їх захищали бруствери і подвійні рови. Це свідчило про те, що тубільці вміли будувати укріплені табори. Головне їхнє укріплення було зведено иа скелі, з якої морський приплив робив справжній острів... більш ніж острів, бо хвилі ие тільки оточували його, але з ревінням проривалися крізь природну арку заввишки шістдесят футів, на якій трималася ця неприступна фортеця.

Кук пробув у Новій Зеландії п’ять місяців. Тридцять першого березня він залишив Нову Зеландію, давши своє ім’я протоці, що розділяє два її острови. Він мав ще повернутися сюди під час своїх подальших подорожей.

І справді, 1773 року мореплавець знову з’явився в затоці Гоу-кса. Цього разу тубільці зустріли його вороже.

Під час своєї третьої подорожі Кук знову відвідав ці місця, які особливо полюбив. Мореплавець конче хотів завершити тут свої гідрографічні дослідження. Назавжди залишив він Нову Зеландію двадцять п’ятого лютого 1777 року.

1791 року Ванкувер протягом двадцяти днів стояв на якорі в " бухті Островів. Але за цей час він нічого корисного не зробив ні

для природничих наук, ні для географії. 1793 року д’Антркасто дослідив двадцять п’ять миль північного узбережжя острова Іка-на-Мауї. Капітани торговельного флоту Гаузен і Дальрімп, а пізніше Баден, Річардсои, Мооді з’являлися ненадовго біля цих островів. Доктор Севедж під час свого п’ятитижневого перебування на Новій Зеландії зібрав чимало цікавих матеріалів про звичаї її мешканців.

1805 року племінник ватажка Рангі-Ху, тямущий Дуа-Тара, пішов у море на судні «Арго». Це судно, під командуванням капітана Бадена, стояло тоді в бухті Островів.