Верн Ж. Діти Капітана Грната

Мюльреді знову почувався добре. Рана вже майже не боліла. Морський перехід мав остаточно поновити його сили. Він сподівався, що вилікують його як слід вітри Тихого океану. Вільсону було доручено підготувати па «Макарі» приміщення для прийому пасажирів. Після того як він добре попрацював щіткою і мітлою, рубку па бригові не можна було пізнати. Білль Галлей знизував плечима, але дозволив діяти йому на власний розсуд. Гленарван з його супутниками і супутницями не цікавив капітана. Він навіть не знав імен своїх пасажирів і не запитував про них. Цей «вантаж» дав йому зайвих п’ятдесят фунтів стерлінгів — а все інше його не цікавило. Він більше переймався двомастами тоннами дубленої шкіри, що нею був напханий його трюм. На першому місці — шкіра, люди — на другому.

Це був негоціант⁷³. Але все ж його вважали досить досвідченим моряком, який добре знає околишні моря, такі небезпечні через коралові рифи.

Гленарван вирішив використати останні години перед відплиттям для того, щоб ще раз побувати в тому місці, де проходить тридцять сьома паралель. У нього було на це дві причини. Насамперед йому хотілося ще раз оглянути місце гаданої катастрофи «Британії». Адже Айртон, звичайно, був боцманом на пій, і вона справді могла зазнати аварії в цій частині східного узбережжя Австралії. Було б легковажно, назавжди залишаючи країну, не обстежити це місце. Потім, якщо там навіть і не знайдуться сліди «Британії», то це вже, принаймні, безперечно означатиме, що «Дункан» потрапив до рук каторжників біля цього берега. Може, Навіть стався бій. А в такому випадку, хіба не можна було сподіватися знайти там сліди боротьби, сліди останнього, запеклого опору? Якщо команда загинула у хвилях, хіба не могли хвилі викинути на берег кілька трупів?

І Гленарван у супроводі Джона Манглса вирушив у розвідку. Хазяїн готелю «Вікторія» надав у їхнє розпорядження двох верхових коней, і вони знову поїхали иа північ дорогою, що огинала бухту Туфольд.

Сумною була ця розвідка. Гленарван і капітан Джон Манглс їхали мовчки, але вопи добре розуміли одне одного. Однакові

думки, а отже, й однакові тривоги мучили їх обох. Вони вдивлялися в скелі, поїдені морем. їм ні про що було розпитувати одне одного і ні чого було відповідати.

Беручи до уваги сумління і кмітливість Джона Маиглса, можна бути певним, що це місце узбережжя він дослідив якнайретельніше. Оглянули всі бухточки, всі положисті пляжі, всі піщані обмілини,/куди приплив Тихого океану, щоправда не дуже сильний, міг усе ж таки викинути уламки корабля. Але не було знайдено анічогісінько з того, що дало б підстави почати в цих місцях нові розшуки. Жодних слідів катастрофи «Британії» виявлено не було.

Не знайшлося і нічого такого, що стосувалася б «Дункана». Ця частина Австралійського узбережжя була пустельна. Однак Джон Манглс помітив неподалік від берега очевидні сліди якогось табору. Залишилися обгорілі рештки дерева в попелі від багаття. Чи ие зупинялося тут кілька днів тому якесь кочове тубільне плем’я? Ні, це багаття було розведене не тубільцями: Гленарван побачив те, що безперечно свідчило про перебування тут каторжан.

Це була кинута дід деревом жовто-сіра зношена, полатана куртка. На цьому зловісному лахмітті значилося тавро Пертської виправної ^в’язниці. Каторжник зник, але одяг говорив про його недавню присутність тут. Ця ліврея злочину, побувавши на плечах якогось негідника, тепер догнивала на пустельному березі.

— Бачите, Джоне, — сказав йому Гленарван, — каторжники були тут. А ось де наші бідолашні товариші з «Дункана»?

— Так, — глухо озвався молодий капітан, — впевнено можна сказати, що їх не висадили на берег і вони загинули!..

— Які негідники! Хай вони тільки потраплять мені до рук, я помщуся їм за мою команду! — вигукнув Гленарван.

Протягом кількох хвилин він не відривав погляду від обрію, начебто сподіваючись побачити судно, що загубилося в безмежних просторах океану. Помалу гнів згас у його очах, обличчя прибрало свого звичайного виразу. Не промовивши жодного слова, не зробивши жодного жесту, Гленарван щодуху помчав до Едена.

Залишалося виконати ще одну формальність — повідомити про те, що сталося, поліцейського офіцера. Це було зроблено того ж вечора. Службовець Томас Бенкс, складаючи протокол, ледь міг приховати своє задоволення. Бенкс просто був у захваті, що Бен Джойс зі своєю зграєю зник з його обрію. І цю радість поділяло з ним усе місто. Щоправда, каторжники залишили Австралію, вчинивши повий злочин, але все ж вони її залишили. Цю важливу новину негайно передали телеграфом представникам влади в Мельбурн і Сідней.

Гленарван, зробивши свою заяву, повернувся до готелю «Вікторія».