Джон Манглс похитав головою. Капітан знав свого помічника. Діставши наказ, Том Остін ні в якому разі не міг запізнитися з його виконанням на десять днів.
— Я хочу знати все як є, — мовив Гленарван. — Краще гірка правда, ніж невідомість.
За чверть години надіслали телеграму до Мельбурна начальникові порту, що керує судноремонтними роботами.
Потім Гленарван наказав фурманам їхати до готелю «Вікторія».
О другій годині дня Гленарван отримав телеграму такого змісту:
Телеграма випала з Гленарванових рук.
Жодних сумнівів уже не могло бути! Шотландська яхта потрапила до рук Бена Джойса і стала піратським судном.
Так закінчився цей перехід через Австралію, що почався за таких, здавалося б, сприятливих обставин. Сліди каштана Гранта і його супутників, напевне, були тепер загублені без вороття. Цей перехід коштував життя всій команді «Дункана». Гленарван зазнав поразки — цю відважну людину, яка у пампасах не відступила перед грізними стихіями, тут, в Австралії, здолала людська ницість.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ І «МАКАРІ»
Якщо будь-коли у шукачів капітана Гранта і могла згаснути надія побачити його, то це сталося саме цими днями, коли вони втратили все, що було в них до цього. У яку частину світу споряджати нову експедицію? У який спосіб організовувати дослідження нових країн? Адже «Дункана» вже не існувало, і навіть негайно повернутися на батьківщину було неможливо. Отже, експедиція цих великодушних шотландців зазнала поразки. Поразка! Сумне слово, що не знаходить відгуку в душі мужньої людини. І все ж Гленарван був змушений визнати, що він безсилий продовжувати взяту ним на себе самовіддану справу.
За цих важких обставин Мері Грант мала мужність не згадувати імені батька. Вона стримувала свої щИросердні муки, переймаючись думками про нещасну загиблу команду «Дункана», і тепер вона втішала Елен, як колись та втішала її. Мері перша заговорила про повернення в Шотландію. Джон Манглс, бачачи, яка це мужня молода дівчина, як безмовно вона скоряється своїй долі, захоплювався нею. Коли вій одного разу заговорив був про можливості подальших розшуків капітана Гранта, Мері поглядом зупинила його, а трохи згодом сказала йому:
— Ні, містере Джон, тепер давайте думати про тих, хто жертвував собою. Містеру Гленарвану необхідно повертатися до Європи.
— Так, міс Мері, — відповів Джон Манглс, — це необхідно. Але необхідно також повідомити англійську владу про долю «Дункана». А ви не втрачайте надії. Я не кину початих нами розшуків і продовжуватиму їх сам. Я або знайду капітана Гранта, або сам загину, розшукуючи його!
Зобов’язання, що брав їх на себе Джон Манглс, було важким. Мері потисла руку молодому капітану, немов бажаючи закріпити потиском руки цю угоду. Джон самовіддано ставив на карту своє життя, і серце Мері відповідало йому глибокою вдячністю.
Цього дня було остаточно вирішено повернутися на батьківщину. Вирішили, не зволікаючи, їхати до Мельбурна. Наступного ранку Джон Манглс пішов довідатися щодо суден, що готувалися до відплиття. Молодий капітан сподівався, що між Еденом і столицею провінції Вікторія часто ходять судна.
Однак його сподівання не виправдалися: судна ходили рідко. Три або чотири судна, що стояли на якорі в порту, становили весь місцевий торговельний флот. І жодне з них не йшло ні до Мельбурна, ні до Сіднея, ні до Пойнт-де-Галла. Але тільки з цих трьох портів і можна було відплисти до Англії.
Що ж їм залишалося? Чекати, коли прийде потрібне судно? Але так можна було затриматися надовго, бо до бухти Туфольд не так часто заходять судна. Скільки їх проходить у відкритому морі, минаючи цю бухту!
Поміркувавши й обговоривши це питання з товаришами, Гленарван вирішив був уже їхати до Сіднея суходолом, як раптом Паганель запропонував план, який нікому пе спадав на думку.
Географ також побував у бухті Туфольд і знав про те, що там не було суден, які б ішли до Мельбурна і Сіднея. Але він довідався, що один бриг, який стояв па рейді, готувався відплисти до Окленда, столиці Іка-на-Мауї, північного острова Нової Зеландії. Паганель пропонував зафрахтувати цей бриг і плисти на ньому до Окленда, звідки легко буде повернутися в Європу, бо це місто сполучається з нею регулярними рейсами.
Ця пропозиція заслуговувала на увагу. До того ж Паганель, усупереч своєму звичаю, не став наводити незліченні докази на користь своєї пропозиції, а обмежився тим, що виклав суть справи і додав, що цей переїзд триватиме не більш п’яти-шести днів. Справді, від Австралії до Нової Зеландії не більш як тисячу миль.