Верн Ж. Діти Капітана Грната

У ці нескінченні години вимушеної бездіяльності Елен, дослухаючись до порад майора, старанно і вміло доглядала пораненого Мюльреді. Матрос відчував, що він повертається до життя. Тепер Мак-Наббс був переконаний, що ножова рана не торкнулася жодного найголовнішого органа. Напевне, слабкість його була спричинена великою втратою крові. Оскільки кровотеча була зупинена, рана затягувалася, для повного одужання тепер потрібні були тільки час і спокій. Елен наполягла, щоб Мюльреді залишався в першому, кращому відділенні фургона, що дуже бентежило пораненого. Понад усе чесного матроса турбувала думка, що через нього може затриматися весь загін, і він попрохав, щоб йому пообіцяли, що, коли буде знайдений спосіб переправи, його залишать у таборі під наглядом Вільсона.

На жаль, ие змогли переправитися ні цього дня, ні наступного, сімнадцятої січня. Така затримка доводила Гленарвана до розпачу. Марно Елен і майор намагалися його заспокоїти й умовити набратися терпіння й очікувати. Очікувати, коли Бен Джойс, може, вже підіймається в цю хвилину иа палубу яхти, коли «Дункан», може, вже розводить пару і знімається з якоря, щоб вирушити до фатального для нього східного узбережжя!

І Джон Манглс, звичайно, переживав разом з Гленарваном усі його муки. Тож, прагнучи будь-що подолати перешкоди, що постали на їхньому шляху, молодий капітан спорудив з великих шматків кори камедних дерев щось подібне до човна. Зроблений з легких шматків кори, скріплений дерев’яними поперечинами, цей човен був досить легкий.

Удень вісімнадцятого січня капітан зі своїм матросом взялися випробувати це вутле суденце. Вони доклали максимум уміння, сили, спритності, відваги, але щойно човен підхопила течія, як він перекинувся, і наші сміливці мало не поплатилися життям за свою спробу. Д човен, закрутившись, у вирі, зник. Джон Манглс і Вільсон не змогли пропливти і десяти сажнів цією бурхливою річкою, що розлилася на цілу милю після дощів і танення снігів.

Дні дев’ятнадцятого і двадцятого січня не принесли нічого втішливого. Майор і Гленарван піднялися вгору за течією на цілих п’ять миль, але броду пе знайшли. Річка усюди була бурхлива й повновода, адже в неї вливалися всі води гірських струмків і річок південного схилу Австралійських Альп.

Довелося відмовитися від надії врятувати «Дункан». З часу від’їзду Бена Джойса минуло п’ять днів. Яхта, напевно, вже була біля східного узбережжя й потрапила до рук каторжників.

Однак таке становище не могло тривати без кінця: що бурхливіша повінь, то швидше вона кінчається. Двадцять першого січня вранці Паганель помітив, що вода в Сноуї почала спадати. Географ сповістив про це Гленарвана.

— Е, чи не однаково тепер! — відповів той. — Занадто пізно!

— Це ще ие означає, що ми повинні залишатися тут, — зазначив Мак-Наббс.

— Звичайно, — озвався Джон Манглс. — Може, завтра переправимося через річку.

— Чи врятує це мою бідолашну команду? — вигукнув Гленарван.

— Прошу вас, сер, вислухайте мене, — сказав молодий капітан. — Я добре знаю Тома Остіна. Він, звичайно, виконає ваш наказ і піде в море, як тільки це стане можливим. Але звідки ми знаємо, чи вийшла яхта з ремонту вчасно, до приїзду в Мельбурн Бена Джойса... А що, коли ні? Що, коли Остіну довелося на день, чи на два затриматися?

— Так, Джоне, все може бути, — погодився Гленарван. — Нам треба дістатися до бухти Туфольд. Адже ми всього за тридцять п’ять миль від Делегейта!

— А там, — сказав Паганель, — ми знайдемо транспортні засоби, що дадуть нам можливість швидко подолати відстань. Може статися, що ми з’явимося на узбережжі вчасно і встигнемо попередити лихо!

— Тож у путь! — вигукнув Гленарван.

Негайно ж Джон Манглс і Вільсон взялися будувати великий пліт. Вони вже знали, що шматки кори не зможуть витримати бурхливої течії. І тому Джон Манглс зрубав кілька камедних дерев, з яких вони і збили грубий, але міцний пліт. Роботи з цим плотом було чимало, і його закінчили тільки наступного дня.

На цей час вода в Сноуї значно спала. Бурхливий потік знову ставав річкою, щоправда швидкоплинною, але все ж таки річкою. Джон сподівався, що, вміло керуючи і ведучи пліт навскіс, він дістанеться протилежного берега.

О пів на першу на пліт навантажили стільки провізії, скільки кожний міг узяти із собою на два дні. Решту їстівних припасів кинули разом з візком і наметом. Мюльреді швидко одужував і почував себе так, що його можна було взяти із собою.

О першій годині пополудні всі зійшли на пліт, пришвартований до берега. Джон Манглс причепив з правого боку плоту щось схоже на весло, необхідне для того, щоб боротися з течією і не давати плоту відхилятися від потрібного напрямку. Правити цим веслом капітан доручив Вільсону. Сам же він розраховував, стоячи на кормі, керувати плотом за допомогою грубо витесаного кормового весла. Елен, Мері Грант і Мюльреді розташувалися посередині плоту. Гленарван, майор, Паганель і Роберт сіли навколо них, щоб у разі потреби мати можливість негайно надати їм допомогу.

— Усе готове, Вільсоне? — спитав капітан.