Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Чули? — запитав вій його.

— Так, — відповів Мак-Наббс. — Але що це: людина чи тварина?

— Людина, — відповів Джон Манглс,

Обидва почали напружено дослухатися. Раптом знову почувся той самий незрозумілий посвист, а слідом за ним — звук, схожий на постріл. У цю мить знову подув вітер з небаченою силою.

Мак-Наббс і Джон Манглс, не в змозі почути одне одного, стали біля колимаги із завітряного боку. В цю мить шкіряні завіси фургона піднялися, і па двір вийшов Гленарван.

Він теж чув і лиховісний посвист і постріл, що віддався луною під брезентовим навісом.

— Звідки було чутно свист? — спитав він.

— Десь звідти, — Джон Манглс показав рукою у бік темної стежки, якою поїхав Мюльреді.

— На якій відстані?

— Звуки долинули з вітром. Напевно, сталося це не ближче ніж за три милі звідси, — відповів Джон Манглс.

— Ходімо! — сказав Гленарван, закидаючи иа плече карабін.

— Не можна! — сказав майор. — Це пастка, влаштована бандитами, щоб виманити нас подалі від фургона.

— А що, коли ці негідники вбили Мюльреді? — наполягав, схопивши за руку Мак-Наббса, Гленарван.

— Про це ми довідаємося завтра, — твердо відповів майор, який вирішив утримати Гленарвана від необережного вчинку.

— Вам не можна залишати табір, сер, — сказав Джон, — піду я.

— І ви ііе повинні йти! — заперечив Мак-Наббс. — Невже ви хочете, щоб нас перебили поодинці, хочете послабити паші сили, хочете, щоб ми опинилися в руках цих лиходіїв? Якщо Мюльреді став їхньою жертвою, навіщо ж додавати до цього нещастя ще нове? Мюльреді поїхав тому, що вій витяг жереб. Коли б його витяг я, то поїхав би не він, а я, але при цьому я ие просив би і ие чекав би ніякої допомоги.

Майор мав рацію, утримуючи Гленарвана і Джона Манглса. Було б божевіллям, ще й зовсім даремним, йти на пошуки матроса в таку темну ніч, у ліс, де засіли в засідці каторжники. У невеликому загоні Гленарвана було надто мало людей, щоб можна було ризикувати ще чиїмось життям.

Однак Гленарван, очевидно, не хотів пЬгодитися з цими доводами. Рука його нервово смикала карабін. Він ходив взад і вперед вздовж фургона, дослухався до найменшого шереху, вдивлявся в зловісний морок. Його мучила думка, що один із близьких йому людей десь лежить смертельно поранений, усіма покинутий, марно кличучи на допомогу тих, заради кого він ризикував життям. Мак-Наббс далеко не був упевнений, що йому вдасться втримати Гленарвана і що той, ідучи за покликом серця, не кинеться під кулі Бена Джойса.

— Едуарде, — сказав він, — заспокойтеся. Послухайте друга. Подумайте про Елен, про Мері Грант, про всіх, хто залишиться тут. І куди ж вам іти? Де шукати Мюльреді? Якщо на нього напали, то не ближче ніж за дві милі звідси. На якому шляху? Якою стежкою туди пробиратися?

Цієї миті, ніби у відповідь на слова майора, долинув жалібний крик.

— Слухайте! — сказав Гленарван.

Крик долинав з того боку, звідки пролунав постріл, на відстані якоїсь чверті милі. Гленарван, відіпхнувши Мак-Наббса, вже біг стежкою, але тут кроків за триста від фургона почув голос:

— Допоможіть! Допоможіть!

Голос був жалібний, сповнений розпачу. Джон Манглс і майор кинулися у тому напрямку, звідки його було чути. За кілька хвилин вони побачили людину, що повзла уздовж узлісся і жалібно стогнала. То був Мюльреді, поранений, конаючий від рани. Коли товариші підняли його з землі, вони відчули, що їхні руки залила кров.

Злива не вщухала, ураган шаленів у вершинах сухостійних дерев. Долаючи люті пориви вітру, Гленарван, майор і Джон Манглс понесли Мюльреді до фургона.

Коли вони внесли в нього Мюльреді, всі встали. Паганель, Роберт, Вільсон і Олбінет залишили колимагу, а Елен поступилася Мюльреді своїм відділенням. Майор зняв з матроса мокру від крові і дощу куртку і побачив у нього в правому боці рану, завдану кинджалом. Майор умілою рукою перев’язав її. Сказати, чи зачепило головні органи, Мак-Наббс.не міг. З рани, то сильно, то слабшаючи, струменіла червона кров. Блідість і кволість пораненого свідчили про серйозне поранення. Майор, обмивши попередньо рапу свіжою водою, наклав на неї щільний тампон із трута і кількох шарів корпії, а потім туго забинтував. Йому вдалося зупинити таким чином кровотечу. Мюльреді поклали на здоровий бік, піднявши йому при цьому голову і груди, і Елен дала йому води, він зробив кілька ковтків.

Пролежавши нерухомо чверть години, поранений заворушився, розплющив очі і почав уривчасто шепотіти якісь слова. Майор нахилився до нього і почув, як вій кілька разів промовив:

— Сер... лист... Бен Джойс...

Майор повторив уголос ці слова і глянув запитливо па своїх товаришів. Що силкувався сказати Мюльреді? Напевно, Бен Джойс напав на матроса. Але навіщо? Невже ж з однією тільки метою — перешкодити йому дістатися до «Дункана»? Лист... Гленарван оглянув кишені Мюльреді. Листа, адресованого Томові Остіпу, там не було!