Верн Ж. Діти Капітана Грната

— «А тепер ловіть коня, — сказав Бен Джойс. — За чотири дні я буду иа «Дункані», за шість — у бухті Туфольд. Там і зустрінемося. Загін Гленарвана ще грузнутиме тут, у болотах Сноуї. Ви ж переходьте річку через Кемпльпірський міст, дістаньтеся до узбережжя і там чекайте на мене. Я знайду спосіб привести вас на борт «Дункана». Скинувши команду в море, з таким судном, як «Дункан», ми станемо господарями Індійського океану». — «Ура Бенові Джойсу!» — закричали каторжники. У цей час привели коня Мюльреді, і Бен Джойс поїхав иа ньому в напрямку до шляху на Люкноу, а його спільники подалися до річки. Мюльреді ж, хоч як важко був поранений, знайшов у собі сили доповзти до того місця, де ми його знайшли напівмертвого. Ось що розповів мені Мюльреді, — закінчив Мак-Наббс. — Ви тепер розумієте, чому наш відважний матрос вважав за необхідне повідомити нам про все це? — додав він.

Розповідь майора сповнила жахом Гленарвана і його супутників.

— Пірати! Пірати! — вигукнув Гленарван. — Вони переб’ють мою команду і заволодіють «Дунканом»!

— Звичайно, — відгукнувся Мак-Наббс. — Адже Бен Джойс нападе на екіпаж несподівано, і тоді...

— Нам треба дістатися до узбережжя раніше за цих негідників! — сказав Паганель.

. — Але як нам перейти Сноуї? — запитав Вільсон.

— Так само, як і вони, — відповів Гленарван. — Каторжники перейдуть через Кемпльпірський міст, те саме зробимо і ми.

— А як бути з Мюльреді? — запитала Елен.

— Ми понесемо його! Будемо нести по черзі!.. Не можу ж я кинути свою беззахисну команду на поталу зграї Бена Джойса!

Спроба перейти Сноуї через Кемпльпірський міст була здійснима, але, звичайно, ризикована. Каторжігаки могли зробити засідку біля цього мосту і пе дозволити через нього переправитися, їх могло бути душ тридцять і це проти сімох. Але бувають у житті такі хвилини, коли не доводиться лічити бойові сили супротивника, коли, незважаючи ні на що, треба йти вперед.

— Сер, — звернувся до Гленарвана Джон Манглс, — перш ніж зважитися на такий ризикований крок, як спроба перейти через Кемпльпірський міст, було б розумно попередньо обстежити його. Я беру це иа себе.

— Я йду з вами, Джоне, — сказав Паганель.

Молодий капітан охоче підтримав пропозицію географа, і обидва стали спішно лагодитися в дорогу. їм треба було йти вниз за течією Сноуї до того мосту, про який говорив Бен Джойс. При цьому їм, звичайно, необхідно було вжити усіх заходів для того, щоб їх не помітили каторжники, які, ймовірно, тримали в полі зору береги річки.

Отже, ці мужні мандрівники, добре озброєні, узявши з собою їжу, вирушили в дорогу і, пробираючись між високими очеретами, що росли вздовж берегів річки, невдовзі зникли з очей.

Увесь день їх чекали, але настав вечір, а вони ще. й досі не повернулися. У таборі почали непокоїтися.

Нарешті близько одинадцятої години Вільсон сповістив про їхнє наближення. Паганель і Джон Манглс повернулися, вкрай стомлені переходом в десять миль.

— Ну, що цей міст? Він існує? — кинувся їм назустріч Гленарван.

— Так, міст із ліан, — сказав Джон Манглс. — Каторжники справді пройшли цим мостом, але...

— Але що? — допитувався Гленарван, передчуваючи нове лихо.

— Перейшовши на той бік цим мостом, вони спалили його! — відповів Паганель.

Розділ XXII ЕДЕН

Становище було таке, що вимагало дій, отже, вдаватися в розпач було не можна. Кемпльпірський міст спалено, проте однаково вони повинні перейти Сноуї і добратися до берегів бухти Туфольд раніше за Бена Джойса і його спільників. Ось чому, не гаючи часу на марні розмови, Гленарван і Джон Манглс наступного ж дня, шістнадцятого січня, вирушили до річки, щоб якось організувати переправу.

Бурхливі, спінені від останніх дощів води Сноуї все ще не спадали. Навпаки, вони вирували, здавалося, ще більш знавісніло. Переправлятися — означало б приректи себе на неминучу загибель.

Гленарван, схиливши голову, схрестивши руки на грудях, нерухомо стояв на березі.

— Хочете, я спробую перебратися иа той берег? — запропонував Джон Манглс.

— Ні, Джоне, — відповів Гленарван, тримаючи за руку відважну молоду людину, — почекаємо ще!

Вони повернулися до табору. День минув у тяжкій тривозі. Разів з десять Гленарван ходив на берег Сноуї. Вій намагався винайти хоч якийсь спосіб переправитися, але марно. Навіть коли б між берегами Сноуї неслися потоки лави, їх було б перейти не важче, ніж знавіснілу річку.