Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Безперечно, — відповів Мак-Наббс. — Він, напевно, готував на фермі ірландця якийсь злочин, а тут трапилося щось більш привабливе. Випадок звів його з нами. Він чув розповідь Гленарвана, довідався історію аварії корабля і, як людина зухвала і смілива, відразу вирішив повернути її собі на користь. Вирішено було організувати експедицію. Біля Вімери він спілкувався з одним із своїх людей, ковалем із Блек-Пойнта, і той, підкувавши коня Гленарвана підковою з трилисником, дав можливість ватазі негідників іти по наших слідах. За допомогою отрутної рослини Бен Джойс поступово один за одним винищив наших биків і коней. Нарешті, коли приспів час, він завів нас у болота Сноуї і віддав у руки каторжників-утікачів, ватажком яких він є.

Тепер усе стало зрозуміло. Майор розкрив усю тактику Бена Джойса, і цей негідник був постав перед нашими очима таким, яким був насправді: зухвалим і небезпечним злочинцем. Наміри його були тепер цілком зрозумілі, і вони вимагали від Гленарвана щонайбільшої пильності. На щастя, викритий розбійник все ж таки менш страшний, ніж зрадник.

Однак з обставин, так усебічно визначених майором, випливав один важливий наслідок, про який досі ніхто, крім Мері Грант, пе подумав. Тоді як інші обговорювали минуле, вона думала про майбутнє. Джонові Маііглсу першому впали в око її бліде обличчя, її розпач. Він одразу зрозумів, що повинна була вона відчувати.

— Міс Мері! Міс Мері! Ви плачете! — скрикнув він.

— Ти плачеш, моя дитино? — співчутливо спитала Елен.

— Тату мій, тату!.. — прошепотіла дівчина.

Вона не в змозі була продовжувати. Але всі раптом збагнули причину розпачу Мері, чому вона заплакала, чому згадала про батька. Викриття зради Айртона зводило нанівець усі надії знайти Гаррі Гранта. Каторжник, для того щоб затягти Гленарвана вглиб країни, вигадав що катастрофу біля Австралійського узбережжя. Про це було згадано і в розмові бандитів, що її підслухав Мак-Наббс. Ніколи «Британія» не розбивалася на підводних скелях бухти Туфольд! Ніколи Гаррі Грант не ступав ногою на Австралійський материк! Ще раз, уже вдруге, помилкове тлумачення документа штовхнуло шукачів «Британії» на хибний шлях.

Пригнічені горем юних Грантів, усі мовчали. Роберт плакав, пригорнувшись до сестри, Паганель з досадою бурмотів:

— О, зловісний документ! Ну і важкому ж випробуванню піддаєш ти розум цілої дюжини чесних людей!

І, гніваючись на самого себе, поважний географ запекло бив себе кулаком по лобі. <

Тим часом Гленарван пішов до Мюльреді і Вільсоиа, що стояли на варті. У долині між узліссям і річкою залягла цілковита тиша. На небі нерухомо скупчилися густі хмари. У дрімотно застиглому повітрі далеко рознісся б найменший звук, тим часом нічого не було чутно. Очевидно, Бен Джойс і його зграя відійшли досить далеко, інакше не веселилися б так на нижніх гілках дерев зграї птахів, не об’їдали б так мирно молоді гілочки кенгуру, не висували б довірливо з кущів свої голівки двійко еурусів — усе це було ознакою того, що ніде в навколишній мирній глушині немає людей.

— Ви нічого пе бачили і не чули упродовж останньої години? — спитав Гленарван у матросів.

— Нічого, сер, — відповів Вільсон. — Каторжники, напевне, тепер за кілька миль звідси.

— Мабуть, їх було замало, щоб ризикнути напасти на нас, — додав Мюльреді. — Можливо, цей Бей Джойс подався вербувати собі помічників серед інших таких самих каторжників-утікачів, які блукають біля підніжжя Альп.

— Може и так, Мюльреді, — погодився Гленарван. — Ці негідники — боягузи. Вони знають, що ми озброєні — і добре озброєні. Цілком імовірно, що вони чекають ночі, щоб напасти на нас. Коли впадуть сутінки, нам треба буде подвоїти свою пильність. О, коли б ми могли залишити цю болотисту рівнину і продовжувати нашу подорож до узбережжя! Але річка, що розлилася, перепиняє нам шлях. Я золотом оплатив би пліт, що переправив би нас на той берег.

— А чому ж ви не накажете нам побудувати такий пліт, сер? — ' запитав Вільсон. — Адже дерев тут он скільки.

— Ні, Вільсоне, — відповів Гленарван. — Ця Сноуї не річка, а нездоланний вир.

Тут саме до Гленарвана підійшли Джоп Манглс, майор і Паганель. Вони щойно обстежували Сноуї. Після останніх дощів рівень її води піднявся ще на один фут. Вода неслася так стрімко, наче через пороги американських річок. Звичайно, неможливо було здатися на волю цієї ревучої, нуртуючої течії з численними вирами. Джон Манглс повідомив, що переправа нездійсненна.

— Але ж не можна сидіти тут склавши руки, — додав він. — Те, що ми збиралися робити перед зрадою Айртона, як на мене, тепер ще більш необхідне, ніж раніше.

— Що ви хочете сказати, Джоне? — запитав Гленарван.

— Я хочу сказати, що нам терміново необхідна допомога, і оскільки шлях до бухти Туфольд відрізаний, треба їхати до Мельбурна.

— Але це ризикована спроба, Джоне, — сказав Гленарван. — Не кажучи вже про небезпеку цієї подорожі за двісті миль незнаним краєм, треба взяти до уваги ще й те, що всі шляхи і стежки, цілком імовірно, відрізані спільниками Бена Джойса.