Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Нехай так, — сказав Джон Манглс. — То що ж, ви пошлете наказ «Дункану» па п’ятнадцять днів пізніше.

— Треба додати, — продовжував Айртон, — що ті перешкоди, про які я згадував, ще ие найголовніші — адже треба буде переправлятися через річку Сноуї, і, цілком імовірно, доведеться очікувати, поки спаде вода.

— Очікувати? — вигукнув молодий капітан. — Та хіба там не можна знайти броду?

— Не думаю, — відповів Айртон. — Сьогодні вранці я намагався знайти брід, але так і не зміг. Нечасто можна зустріти таку бурхливу річку о цій порі року, як Сноуї. А з цим уже нічого не вдієш.

— Тож вона дуже широка, ця Сноуї? — запитала Елен Гленарван.

— Широка і глибока, місіс, — відповів Айртон. — Завширшки вона сягає милі, і течія її стрімка. Навіть для хорошого плавця було б небезпечною справою спробувати переплисти її.

— Ну то й що! — вигукнув Роберт, якого ніщо ие могло збентежити. — Зрубаємо дерево, видовбаємо його і попливемо. От і все!

— Молодець, син капітана Гранта! — вигукнув Паганель.

— Звичайно, він має рацію, — сказав Джон Манглс. — Нам нічого не залишається, як удатися до цього. І я вважаю, що ие варто гаяти час на марні суперечки.

— Що скажете, Айртоне? — звернувся до боцмана Гленарван.

— Боюся, сер, що якщо не дістанемо допомоги, то ми і через місяць усе ще будемо сидіти па берегах Сноуї.

— А є у вас інший, кращий план? — трохи роздратовано спитав Джон Манглс.

— Є: коли «Дункап» залишить Мельбурн і наблизиться до східного узбережжя.

— О, знову «Дункан»! А чому, скажіть, будь ласка, коли яхта прийде в бухту Туфольд, нам легше буде дістатися до цієї бухти?

— Я не хочу наполягати на своєму. Те, що я пропоную, я пропоную задля всіх і ладен вирушити в дорогу, як тільки зажадаєте, — після недовгих роздумів відповів досить непевно боцман.

Сказавши це, він схрестив руки на грудях.

— Це не відповідь, Айртоне, — сказав Гленарван. — Познайомте нас з вашим планом, і ми обговоримо його.

— Я вважаю, що в тій скруті, у якій ми перебуваємо, нам ие слід ризикувати і залишати береги Сігоуї, — почав спокійно і впевнено Айртон. — Ми повинні чекати тут допомоги, а надійти вона зможе тільки з «Дункана». Станемо на цьому місці табором, і нехай один з нас одвезе Томові Остіну наказ йти до бухти Туфольд.

Усі були трохи здивовані цією несподіваною пропозицією, а Джон Манглс поставився до неї відверто вороже.

— Тим часом, — продовжував боцман, — або спаде вода в

Сноуї і ми зможемо перебратися через неї вбрід, або, якщо цього не станеться, ми встигнемо спорудити човна. Ось той план, що я пропоную вам, сер. .

— Гаразд, Айртоне, — відповів Гленарван, — ваша пропозиція заслуговує серйозного обговорення. Основний її недолік в тому, що, приставши на неї, ми втратимо багато часу, але зате збережемо сили, а може, уникнемо і можливої небезпеки... Що скажете на це, друзі мої?

— Висловіть свою думку, дорогий Мак-Наббсе, — звернулася до майора Елен. — Від самого початку обговорення ви тільки слухаєте, пе сказавши жодного слова.

— Оскільки вас цікавить моя думка, — відповів Мак-Наббс, — я цілком відверто вам її висловлю: мені здається, що Айртон щойно говорив як людина розумна й обережна, і я підтримую його пропозицію.

Ніхто не очікував такої відповіді, бо досі Мак-Наббс завжди перечив Айртопу в цьому питанні. Самого боцмана, напевне, це здивувало — він кинув швидкий погляд на майора. Паганель, Елен і матроси були схильні підтримати проект Айртона, слова ж Мак-Наббса розвіяли їхні останні сумніви.

Гленарван оголосив, що загалом Айртонів план схвалюється.

— А тепер, Джоне, — звернувся Гленарван до молодого капітана, — скажіть: ви теж вважаєте, що краще залишитися тут, на березі річки, і чекати засобів пересування?

— Так, — відповів Джон Манглс, — якщо тільки нашому гінцю пощастить переправитися через Сноуї, чого ми не можемо зробити.

Усі погляди звернулися до боцмана. Той посміхнувся як людина, впевнена в собі.

— Гонець і ие збирається переправлятися через річку, — сказав він.

— Не збирається? — здивувався Джон Манглс.

— Він повернеться иа Люкноуський шлях і ним вирушить до Мельбурна.

-- Подолати двісті п’ятдесят миль пішки! — вигукнув молодий капітан.

— Ні, верхи, — заперечив Айртон. — Адже в нас є одиіі здоровий кінь. На ньому за чотири дні можна пройти цю відстань. Додайте до цього ще два дні на перехід «Дункана» в бухту Т'у-фольд, доба, щоб дістатися до нашого табору. Отже, за тиждень гонець із загоном матросів буде тут.

Майор супроводжував схвальними кивками слова Айртона, що дуже дивувало Джона Манглса. Отже, боцмапова пропозиція була прийнята одноголосно, і залишалося тільки виконати цей справді добре продуманий план.

— А тепер, друзі мої, — сказав Глеііарван, — нам залишається вибрати гінця. Він візьме на себе доручення важке й ризиковане, не хочу приховувати цього. Хто ж ладен піти на це заради своїх товаришів? Хто вирушить до Мельбурна з нашим наказом?

Вільсон, Мюльреді, Джон Манглс, Паганель і найіть Роберт негайно ж запропонували свої послуги. Особливо наполягав Джон Манглс.