Верн Ж. Діти Капітана Грната

Наступний день, тринадцяте січня, почався добре. Нещасні випадки з кіньми не повторювалися. Стан здоров’я членів експедиції, як і раніше, був задовільний. Коні й бики добре викопували свою роботу. В «салоні» Елен, завдяки напливу відвідувачів, що не припинявся, панувало велике пожвавлення. Містер Олбінет ретельно виконував свої обов’язки і частував усіх присутніх прохолодними напоями, що було дуже доречним у тридцятиградусну спеку. Випили цілих півбарильця шотландського елю. Паганель випив багато і був ще більш балакучим.

День, що так добре почався, здавалося, мав і скінчитися добре. Загін подолав не менше п’ятнадцяти миль досить гористою місцевістю з червонуватим ґрунтом. Можна було сподіватися, що того вечора пощастить стати табором на берегах Сноуї, великої річки, що впадає иа півдні провінції Вікторія в Тихий океан. Невдовзі колеса візка почали прокладати колії в чорнуватому наносному ґрунті, що поріс буйними травами і кущами гастролобіума.

Спадав вечір. Туман, що чітко вимальовувався на обрії, позначив течію Сноуї. Бики здолали ще кілька миль. За невеликим пагорбом шлях круто завертав у високий ліс. Айртон скерував досить потомлених биків поміж високі стовбури, занурені в морок, переїхав галявину, і раптом за якихось півмилі від річки колимага загрузла аж по маточини.

— Обережніше! — крикнув боцман до вершників, що їхали за ним.

— Що сталося? — спитав Гленарван.

— Ми загрузли в болоті, — відповів Айртон.

Він підганяв биків вигуками й ударами загостреного ціпка, але ті погрузли аж до колін і не могли зрушити з місця.

— Розташуємося тут табором, — запропонував Джон Манглс.

— Це єдине, що ми можемо зробити, — сказав Айртон. — Завтра вдень нам легше буде звідси вибратися.

— Привал! — гукнув Гленарван.

Після коротких сутінок швидко настала ніч, але прохолоди вона не принесла. Повітря було насичене задушливими випарами. На обрії час від часу спалахували сліпучі блискавки — відсвіти далекої грози.

Абияк улаштувалися на ніч у вгрузлій колимазі й у наметі, що його розкинули під темним склепінням великих дерев. Коли вночі минеться без дощу, то, можна вважати, що все гаразд.

Айртону вдалося, хоч і на превелику силу, витягти биків із трясовини — вони загрузли в ній аж до черево. Потім він сам, без сторонньої допомоги, розмістив їх иа ніч разом з кіньми і дав поїсти — це те, що він завжди брав на себе. Утім доглядав він за худобою дуже вміло. Гленарван помітив, що цього вечора Айртон особливо старався, і подякував йому, бо тепер зберегти худобу живою було найголовнішим.

Поки Айртон порався коло худоби, мандрівники сіли за досить скромну вечерю. Але вони ледь до неї доторкнулися: стомлені і змучені спекою, вони хотіли пе так їсти, як спати. Елен і Мері Грант, сказавши своїм супутникам «на добраніч», полягали, як завжди, у фургоні на своїх диванчиках. Що ж до чоловіків, то вони влаштувалися хто в наметі, а хто простягся під деревами, па густій траві, що в цій здоровій місцевості було цілком безпечно.

Мало-помалу всі поснули важким сном. Небо вкрилося густими хмарами, і стало зовсім темно. У повітрі не відчувалося жодного подуву вітерця. Нічну тишу порушував тільки тужливий плач моргіука, що нагадує сумовите кування європейської зозулі.

Близько одинадцятої години вечора, після короткого нездорового сну, важкого і втомливого, майор прокинувся. Його погляд з подивом зупинився на якомусь хисткому світлі, що мерехтіло під деревами. Мак-Наббс спочатку подумав, що то відблиски пожежі, що повзе по землі.

Вій встав і попрямував до лісу. Який же був його подив, коли він побачив, що великий простір навкруги був усіяний грибами-світляками. їхні пори фосфоресціювали досить яскраво.

Майор, який не був егоїстом, мав намір розбудити Паганеля, щоб дати можливість ученому на власні очі побачити це рідкісне явище природи, як раптом помітив щось таке, що зупинило його.

Від фосфоричного світла в лісі було видно иа півмилі навкруг, і Мак-Наббсу здалося, що якісь тіні майнули па узліссі. Може, це була омана? Галюцинація?

Майор кинувся па землю і почав уважно придивлятися. Невдовзі віп виразно побачив кількох людей. То нагинаючись, то випростовуючись, вони, здавалося, шукали иа землі ще свіжі сліди.

Треба було будь-що довідатися, чого хочуть ці люди.

Мак-Наббс не вагався. Не збудивши нікого із своїх товаришів, мов дикун у преріях, він зник у високій траві.

Розділ XIX НЕСПОДІВАНА РОЗВ’ЯЗКА

Ніч була жахлива. О другій годині почалася злива, що тривала до ранку. Намет не рятував від потоків дощу. Гленарвану і його супутникам довелося шукати захисту у фургоні. Про сон годі було й думати. Говорили про се про те. Тільки майор, короткочасну відсутність якого ніхто пе помітив, не пустив і пари з вуст, мовчки слухав розмову. Страшна злива не вщухала. Всіх непокоїло, що Сішуї вийде з берегів, і тоді їхній візок, що й так угруз у трясовині, опиниться в зовсім критичному' становищі. Тому Мюльреді, Айртон і Джон Манглс не раз ходили дивитися иа рівень води в річці і поверталися мокрі з голови до ніг.