Верн Ж. Діти Капітана Грната

Елен і Мері Грант передусім потурбувалися перев’язати рану Гленарвана. В ту мить, коли чоловік її упав, вражений кулею Бена Джойса, Елен, охоплена жахом, кинулася до нього. Потім, опанувавши себе, ця мужня жінка допомогла пораненому дійти до фургона. Коли оголили плече Гленарвана, майор, оглянувши рану, переконався, що куля не зачепила ні кістки, ні м’язів. Рана сильно кровоточила, але Гленарван вільно ворушив пальцями і передпліччям, і це заспокоїло його дружину і друзів. Негайно його перев’язали, після чого Гленарван зажадав, щоб про нього більше не піклувалися. Настав час обміркувати події, що сталися. Мандрівники, за винятком Мюльреді і Вільсона, які стояли иа варті, сяк-так розмістилися в колимазі і звернулися до майора за роз’ясненнями.

Перш ніж почати свою розповідь, Мак-Наббс вважав за потрібне повідомити Елен про те, що їй було невідоме, тобто про втечу зграї'каторжників з Пертської в’язниці, про їхню появу в провінції Вікторія і про те, що катастрофа потяга на Кемденському мосту була справою їхніх рук. Він показав їй також номер «Австралійської і Новозеландської газети», купленої ним у Сеймурі, і додав, що поліція призначила сто фунтів стерлінгів за голову Бена Джойса — небезпечного розбійника, що зажив собі за півтора року своїми злочинами лихої слави.

Але яким же чином Мак-Наббс зміг упізнати в боцмані Айр-тоні Бена Джойса? Це була таємниця, і всім хотілося її розгадати. Ось що розповів майор.

З першої ж миті зустрічі з Айртоном Мак-Наббс, за його словами, інстинктивно відчув до нього недовіру. Два-три незначних факти, погляд, яким боцман обмінявся з ковалем біля річки Вімери; його бажання по можливості об’їжджати міста і поселення; та наполегливість, з якою він домагався виклику «Дункана» на східне узбережжя; загадкова загибель доручених йому тварин — усе це, разом узяте, а також якась насторженість боцмана у спілкуванні збуджувало в майорі підозри. Однак до подій минулої ночі Мак-Наббс усе ж не міг виразно сказати, у чім саме він підозрює Айртона.

Але вночі, прокравшись поміж високими кущами, він добрався за напівмилі від табору до підозрілих тіней, що привернули його увагу. Гриби-світляки випромінювали слабке світло серед мороку. Троє чоловіків розглядали на землі свіжі сліди. Серед цих людей Мак-Наббс упізнав коваля з Блек-Пойнта. «Це вони», — сказав один. «Так, — відповів інший, — ось і трилисник на підкові». — «Слід іде від самої Вімери». — «Усі коні повиздихали». — «Отрута завжди напохваті». — «Її стільки, що можна б отруїти цілий кавалерійський полк». — «Так, корисна рослина цей гастро-лобіум!»

— Тоді вони замовкли, — продовжував Мак-Наббс, — і пішли геть. Але того, що я почув, було‘для мене занадто мало, і я пішов за ними. Невдовзі вони знову заговорили. «Ну і спритний же цей Бен Джойс! — сказав коваль. — Як же хитро цей боцман вигадав аварію корабля! Якщо його план удасться, ми багатії! Цей Айртон — чорт, а не людина». — «Ні, називай його Беном Джойсом, він таки заслужив це ім’я!» Потім негідники пішли з лісу. Тепер я знав усе, про що хотів довідатися, і повернувся в табір, переконаний у тім, що Австралія впливає позитивно далеко не на всіх каторжників, — нехай не візьме собі це за докір Паганель.

Майор замовк. Товариші його, замислившись, сиділи мовчки.

— Отже, Айртон завів нас сюди, щоб пограбувати й убити? — мовив блідий від гніву Гленарван.

— Так! — відповів майор.

— І від самої Вімери його зграя йде по наших слідах, очікуючи слушного моменту?

— Так.

— Тож цей негідник — зовсім не матрос з «Британії»? Виходить, він украв у якогось Айртона ім’я і його договір із судном?

Усі подивилися на Мак-Наббса: адже йому теж повинно було спасти це иа думку.

— От про що можна говорити як про вірогідне у всій цій темній історії, — відповів майор своїм звичайним спокійним голосом. — Мені здається, що ім’я цієї людини справді Айртон. Бен Джойс — це його прізвисько. Безсумнівно, що вій знає Гаррі Гранта і був боцманом на «Британії». Те й друге випливає з тих подробиць, про які згадував Айртон, до того ж це було підтверджено і розмовою між каторжниками. Не будемо ж блукати серед марних гіпотез, а визнаємо безперечним те, що Айртон і Беп Джойс — одна й та сама особа, тобто що матрос «Британії» згодом став ватажком зграї каторжників-утікачів.

Слова Мак-Наббса не викликали жодних заперечень.

— А тепер, — сказав Гленарван, — чи не поясните ви мені, Мак-Наббсе, яким чином і чому боцман Гранта потрапив в Австралію?

— Яким чином? Не знаю, — відповів майор. — І поліція поінформована про це не більше за мене. Чому? Це мені теж невідомо. Тух криється якась таємниця, і її розгадає тільки майбутнє.

— Поліція навіть не підозрює, що Айртон і Бен Джойс одна й та сама особа, — сказав Джон Манглс. •

— Так воно і є, Джоне, — відповів майор. — І ці відомості могли б допомогти її розшукам.

— Очевидно, цей нещасний найнявся на ферму Падді О’Мура зі злочинною метою, — мовила Елен.