Верн Ж. Діти Капітана Грната

За якимось дивним збігом, Окленд знаходився на тій самій тридцять сьомій паралелі, якої, починаючи від берегів Арауканії так завзято дотримувалися наші мандрівники. Звісно, географ, ризикуючи бути звинуваченим в егоїзмі, міг би вдатися до цього промовистого доказу (адже це давало йому можливість відвідати береги Нової Зеландії), однак він не скористався цим аргументом. Очевидно, після двох хибних тлумачень документа він не наважувався запропонувати ще нове, третє. Та й взагалі, про яке тлумачення могла йти мова, коли в документі сказано, що капітан Грант знайшов притулок на континенті, а не на острові. Нова Зеландія, звичайно, була островом. Як би там не було, але ні з цієї причини, ні з іншої, пропонуючи вирушити до Окленда, Паганель ие сказав про можливість почати там нові розшуки; а тільки звернув увагу на те, що між цим містом і Великою Британією існує регулярний зв’язок і ним легко можна скористатися.

Джон Манглс підтримав пропозицію Паганеля, вважаючи, що краще плисти на цьому судні, ніж чекати невідомо скільки приходу до Туфольдської бухти якогось судна. Проте, перііі ніж зважитися на це, він вважав за потрібне побувати на бригові, про який казав географ. Гленарван, майор, Паганель, Роберт і молодий капітан сіли в човен і підпливли до судна, яке їх цікавило, що стояло на якорі за два кабельтових від берега.

Це був бриг тоннажністю на двісті п’ятдесят тонн, що мав назву «Макарі». Він робив рейси між різними портами Австралії і Нової Зеландії. Капітан, або, певніше сказати, хазяїн брига, зустрів своїх відвідувачів досйть грубо. Вони одразу побачили, що мають справу з людиною невихованою, яка мало чим відрізняється від своїх п’яти матросів. У нього була товста червона пика, грубі руки, приплюснутий ніс, ще вибите око; усе це та ще звірячий вираз на довершення робили з Білля Галлея малоприємну людину. Але вибору не було, і взагалі для кількаденного переходу можна бути і не надто вимогливим.

— Ей ви там! Що вам потрібно? — гукнув Білль Галлей незнайомцям, що сходили на палубу його брига.

— Ви капітан? — запитав Джон Манглс.

— Я, — відповів Галлей. — Далі!

— Скажіть, «Макарі» йде з вантажем до Окленда?

— Так. Далі!

— Що він везе?

— Усе, що продається і купується. Далі!

— Коли він відпливає?

— Завтра опівдні, з відпливом. Далі!

— Чи не взяли б ви пасажирів?

— Дивлячись яких, і до того ж якщо вони задовольняться їжею із загального суднового казана.

— У них буде своя провізія.

— Далі!

— Далі?

— Так. Скільки їх?

— Дев’ять, серед них дві дами.

— У мене немає кают.

— їх влаштує рубка, якщо їм нададуть її.

— Далі! '

— Згодні? — запитав Джон Манглс, якого анітрошки не бентежили звички капітана і його манера розмовляти.

— Треба подумати, — пробурчав хазяїн «Макарі». Білль Галле ч пройшовся разів зо два палубою, тупаючи своїми грубими,

підбитими цвяхами чобітьми, а потім, різко зупинившись перед Джоном Манглсом, кинув:

— Скільки даєте?

— Скільки хочете? — запитав Джон.

— П’ятдесят фунтів.

Гленарван кивнув головою, даючи зрозуміти, що він згоден.

— Гаразд, — відповів Джон Манглс, — домовилися: п’ятдесят фунтів.

— Лише за проїзд!

— Так.

— їжа окремо!

— Окремо.

— Домовилися. Далі! — буркнув Галлей. /

— Що ще?

— Завдаток.

— Ось вам половина ціни — двадцять п’ять фунтів, — сказав Джон Манглс, даючи хазяїну брига перелічені на його очах гроші.

Галлей засунув їх у кишеню, не знайшовши потрібним подякувати.

— Бути завтра на судні! До полудня. Будете чи пі — знімаюся з якоря.

— Будемо.

Закінчивши переговори, Гленарван, майор, Роберт, Паганель і Джон Манглс залишили судно, причому Білль Галлей не зволив навіть пальцем доторкнутися до свого клейончастого капелюха, насунутого на його руде скуйовджене волосся.

— Який грубіян! — вихопилося в Джона Манглса.

— А мені вій сподобався, — озвався Паганель. — Справжній морський вовк!

— Скоріше — ведмідь, — заперечив майор.

— І я гадаю, що цей ведмідь торгував свого часу рабами, — додав Джон Манглс.

— Чи нам зараз не однаково? — сказав Гленарван. — Для нас має значення лише те, що він капітан «Макарі», а «Макарі» йде до Нової Зеландії. Під час переходу з бухти Туфольд до Окленду ми його бачитимемо зрідка, а після Окленда взагалі ніколи не побачимо.

Елен і Мері Грант зраділи, дізнавшись, що від’їзд призначений на завтра. Гленарван попередив їх, що на «Макарі» у них не буде тих вигод, що в них були на «Дункані». Але така дрібниця не могла засмутити мужніх жінок, иа долю яких випало стільки випробувань. Олбінету було доручено подбати про провізію. Бідолаха оплакував свою нещасну дружину, що залишилася на яхті: вона, звичайно, стала жертвою лютих каторжників разом з усім екіпажем.

Проте свої обов’язки стюарда містер Олбінет, як завжди, виконував старанно. За кілька годин Олбінет купив усе, що було потрібно.

Тим часом майор одержав гроші за чеками Гленарвана в Мельбурнскому об’єднаному байку. Потім він зайнявся закупівлею зброї і бойових припасів. Що ж до Паганеля, то йому пощастило придбати чудову карту Нової Зеландії.