Верн Ж. Діти Капітана Грната

«Чому? Як? Навіщо?» — посипалися з усіх боків запитання на Тома Остіна.

Старий моряк не знав, кого і слухати. Нарешті він вирішив слухати самого Гленарвана і відповідати тільки йому.

— А де ж каторжники? — запитав Гленарван. — Що ви зробили з каторжниками?

— З каторжниками? — перепитав здивовано Том Остін.

— Так! З тими негідниками, що напали на яхту.

— На яку яхту? — спитав Том Остін. — На вашу яхту?

— Так, Томе, на «Дуйкан». Адже з’явився ж до вас Бен Джойс?

— Ніякого Бена Джойса я не знаю. Ніколи його не бачив, — відповів Остін.

— Як — ніколи?.. — вигукнув Гленарван, вражений відповіддю старого моряка. — Тоді скажіть мені, Томе, чому ж «Дункан» крейсує зараз уздовж берегів Нової Зеландії?

Якщо Гленарван, Елен, Мері Грант, Паганель, майор, Роберт, Джон Манглс, Олбінет, Мюльреді, Вільсон не могли збагнути, чому так дивується старий моряк, то наскільки дужче здивувалися вони, коли Том спокійно відповів:

— Бо він крейсує тут за вашим наказом.

— За моїм наказом?.. — вигукнув Гленарван.

— Так точно, сер, я лише виконував ваше розпорядження, що ви мені його дали в листі від чотирнадцятого січня.

— У моєму листі? У моєму листі? — вигукнув Гленарван.

Усі десятеро мандрівників оточили Тома Остіна і вп’ялися в

нього очима: виходить, лист, написаний біля річки Сноуї, таки потрапив на «Дункан»?

— Давайте порозуміємося гарненько, — сказав Гленарван, — бо мені здається, начебто все це відбувається уві сці... Ви кажете, Томе, що одержали листа?

— Так.

— У Мельбурні?

— У Мельбурні, саме тоді, коли я закінчив ремонт судна.

— А що це був за лист?

— Він був написаний не вами, але підпис був ваш, сер.

— Це так. І листа цього передав вам каторжник на ім’я Бен Джойс?

— Ні, сер, моряк, на ім’я Айртои, боцман з «Британії».

— Так, так! Айртон і Бен Джойс — це одна й та сама особа! І що ж було в тому листі?

— У ньому ви мені наказували залишити Мельбурн і крейсувати вздовж східних берегів...

— ...Австралії! — вигукнув Гленарван із запалом, що збентежив старого моряка.

— Австралії? — з подивом повторив Том, широко розплющивши очі. — Ні, сер, Нової Зеландії!

— Австралії, Томе, Австралії! — одностайно підтвердили всі супутники Гленарвана.

І тут Остіну немов забило памороки. Гленарван говорив так упевнено, що старому морякові почало здаватися, що він і справді помилився, читаючи листа. Невже він, відданий і акуратний моряк, припустився такої помилки? Він зніяковів і почервонів.

— Заспокойтеся, Томе, — ласкаво мовила Елен, — мабуть, це веління долі.

— Та ні, місіс, вибачте, — пробурмотів старий моряк. — Це неможливо, я не помилився! Айртон прочитав цього листа, так само як і я. І це він, саме він, наполягав, щоб я, усупереч наказу, йшов до австралійських берегів! ,

— Айртон? — вигукнув Гленарван.

— Так, він. Айртон запевняв мене, що це помилка і що ви призначили зустріч у бухті Туфольд.

— У вас зберігся цей лист, Томе? — запитав украй зацікавлений майор.

— Так, містере Мак-Наббс, — відповів Остін. — Я зараз сходжу по нього.

І Остін побіг до себе в каюту. Упродовж кількох хвилин, поки його не було, всі мовчки перезиралися. Тільки майор, втупивши погляд у Паганеля і схрестивши на грудях руки, мовив:

— Ну, Паганелю, це вже Занадто!

— Га? Що ви сказали? — пробелькотав географ. Зігнутий, з окулярами на лобі, він був дуже схожий на велетенський знак питання.

_#Остін повернувся. Він тримав у руці листа, написаного Паганелем і підписаного Гленарваном.

— Прочитайте, будь ласка, — сказав старий моряк.

Гленарван узяв листа і почав читати:

— «Наказую Томові Остіну негайно вийти в море і вести «Дункан», дотримуючись тридцять сьомої паралелі, до східного узбережжя Нової Зеландії...»

— Нової Зеландії! — скрикнув, підхопившись на ноги, Паганель.

Він вихопив з Гленарвановйх рук листа, протер собі очі, поправив на носі окуляри і сам прочитав листа.

— Нової Зеландії! — повторив він тоном, що його неможливо передати, випускаючи з рук лист.

У цю мить він відчув, що на його плече лягла чиясь рука. Він підвів голову. Перед ним стояв майор.

— Ну що ж, шановний Паганелю, — сказав поважно Мак-Наббс, — нам ще пощастило: адже ви могли б послати «Дункан» і в Індокитай.

Цей жарт добив бідного географа. Розлігся невтримний гомеричний регіт. Паганель, наче божевільний, ходив туди й сюди, стискаючи руками скроні, рвучи на собі волосся. Він уже не тямив, що він робить і що має робити. Він спустився трапом з юта і безцільно покрокував, спотикаючись, палубою, потім піднявся на бак. Тут він перечепився об згорнутий канат, поточився і схопився рукою, щоб не впасти, за якусь мотузку.

Раптом пролунав оглушливий гуркіт. То вистрілила гармата. Град картечі всіяв спокійні води океану. Бідолаха Паганель ненароком учепився за мотузку зарядженої гармати, курок спустився — і гримнув постріл. Географа відкинуло до трапа, і він провалився в кубрик.