Верн Ж. Діти Капітана Грната

— Чи можна мені не бути присутньою на цьому допиті? — спитала Елен. — Признаюся вам, любий Едуарде, що мені було б надзвичайно тяжко побачити цього нещасного.

— Я хочу поставити його навіч з вами усіма, Елен, — відповів Гленарван. — Дуже прошу вас залишитися. Треба, щоб Бен Джойс зустрівся віч-на-віч зі своїми жертвами.

Це міркування змусило Елен. погодитися. Вони з Мері Грант сіли біля Гленарвана. Навколо них розмістилися майор, Паганель, Джон Манглс, Роберт, Вільсон, Мюльреді, Олбінет — усі ті, кому завдала стільки лиха зрада каторжника. Команда яхти, ще не розуміючи всієї важливості того, що відбувалося, зберігала повне мовчання.

— Приведіть Айртона, — сказав Гленарван.

Розділ XVIII АЙРТОН ЧИ БЕН ДЖОЙС?

З’явився Айртон. Він упевненим кроком пройшов палубою і піднявся трапом у рубку. Його погляд був похмурий, зуби зціплені, кулаки судомно стиснуті, у його поставі не відчувалося ні зухвалості, ні смиренності.

Опинившись перед Гленарваном, він мовчки схрестив на грудях руки, очікуючи допиту.

— Отже, Айртоне, — почав Гленарван, — ми з вами тепер иа тому «Дункані», який ви хотіли віддати зграї Бена Джойса.

Губи боцмана злегка затремтіли. Його завжди байдуже обличчя на мить почервоніло. Але це ие було ознакою каяття, це був сором з приводу того, що його заміри зазнали поразки. Він — в’язень на тій яхті, якою хотів заволодіти, і його долю за кілька хвилин буде вирішено. Він нічого не відповів. Гленарван терпляче чекав, але Айртон вперто мовчав.

— Кажіть, Айртоне, — мовив нарешті Гленарван. — Що ви можете сказати?

Айртон, напевно, вагався. Зморшки на його чолі стали глибші, позначилися виразніше. Нарешті він сказав спокійно:

— Мені нема чого говорити, сер. З дурного розуму я потрапив вам до рук. Робіть, як знаєте.

Сказавши це, боцман утупив очі в береги, що тяглися на заході, і удав, що йому зовсім байдуже до того, що відбувається навкруг. Дивлячись на нього, можна було подумати, що все це його анітрохи не стосується. Але Гленарван вирішив бути терплячим. Він мав намір довідатися про окремі подробиці таємничого минулого Айртона, особливо тієї, його частини, що стосувалася. Гаррі Гранта і «Британії». Він відновив свій допит. Говорив він м’яко, намагаючись пригасити обурення, що нуртувало в ньому.

— Мені здається, Айртоне, — знову почав він, — що ви не відмовитеся відповісти на деякі запитання, що я хотів би вам поставити. Насамперед скажіть, як мені вас звати: Айртон чи Бен Джойс? Були ви чи не були боцманом на «Британії»?

Айртон так само байдуже дивився на берег, ніби й не чув цих питань.

В очах Гленарвана спалахнув гнів, але він стримав себе і продовжував допитувати боцмана:

— Скажіть мені: за яких обставин ви залишили «Британію» і чому ви опинилися в Австралії?

Те саме мовчання, той самий байдужний вигляд.

— Послухайте, Айртоне, — ще раз звернувся до нього Гленарван, — говорити — у ваших власних інтересах. Тільки відвертість може полегшити вашу долю. Востаннє запитую вас: ви відповідатимете на мої запитання?

Айртон повернувся до Гленарвана і подивився йому просто у вічі.

— Сер, вам я не відповідатиму, — сказав він, — нехай правосуддя само викриває мене.

— Це йому легко буде зробити, — зауважив Гленарван.

— Легко, сер? — глузливо озвався Айртон. — Мені здається, це сміливі висновки! Запевняю вас, що найкращий суддя не знав би, що зі мною робити. Хто скаже, чому я опинився в Австралії, коли тут немає капітана Гранта? Хто доведе, що я той самий Бен Джойс, прикмети якого дає поліція, якщо вона ніколи мене не бачила, а мої спільники на волі? Хто може, крім вас, звинуватити мене не те що в злочині, але навіть у вчинку, що гідний осуду? Хто може підтвердити, що я мав намір захопити це судно і передати його каторжникам? Ніхто! Чуєте? Ніхто! Ви маєте підозру? Гаразд. Але цього не досить, щоб засудити людину, — тут потрібні докази, а у вас їх немає. Доки не доведене супротивне, я — Айртон, боцман з «Британії».

Говорячи це, Айртон розпалився, але потім знову збайдужів. Він гадав, імовірно, що ця його заява покладе кінець допиту, але помилився. Гленарван знову заговорив:

— Айртоне, я не судовий слідчий, якому доручене розслідування вашого минулого. Це не моя справа. Нам з вами важливо точно з’ясувати наші взаємини. Я не запитую вас про те, що могло б вас скомпрометувати. Це справа правосуддя. Але ви знаєте, які розшуки я проводжу, і одне ваше слово могло б навести мене на загублений мною слід. Чи згодні ви дати потрібні мені відомості?

Айртон заперечливо похитав головою, як людина, що твердо вирішила мовчати.

— Чи скажете ви мені, де знаходиться капітан Грант? — запитав Гленарван.

— Ні, сер, — відповів Айртон.

— Чи ви скажете мені, де загинула «Британія»?

— Ні!

— Айртоне, — майже благально мовив Гленарван, — якщо вам відомо, де Гаррі Грант, скажіть про це принаймні його бідним дітям. Ви бачите, як вони чекають від вас хоча б одного слова!

Айртон, очевидно, вагався. На його обличчі відбилася внутрішня боротьба. Але все ж він мовив тихо:

— Не можу, сер.