Вибрики Золотого Теляти (СИ)

А от Гервасй вже називав свох дтей сам, без будь-якого озирання на церковникв - отакий прогрес. Н, звичайно, Гервасй, так як незчисленн поколння його предкв обов"язково хрестив усх свох дтей, не зважаючи на несхвалення, а нод й на прям заборони комунстично влади, але приходив вн на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, м"ям дитини просто називав це м"я батюшц, батюшка змушений був приймати такий порядок речей - отакий прогрес.

Славко ж народився, коли його батько Гервасй був уже в дуже лтньому, майже похилому вц. Славко, взагал, був останнм з дтей Гервася. Може, тому й таке славне м"я. А втм, хто його зна. Народився ж Славко вже в часи, котр за задумом розрахунками засновникв будвничих Радянського Союзу мали б закнчитися часами повно остаточно перемоги комунзму, яка повинна була б прийти на змну пероду розвинутого соцалзму.

Але розвинутий соцалзм все няк не закнчувався й не закнчувався, мутуючи в усляк дик рзновиди в залежност вд того, який з перестарлих, що давно вижили вже з розуму, генсекв приходив до влади псля чергово смерт свого попередника. А мерли генсеки, як мухи, оскльки наймолодший з них через старсть пам"ятав лише те, що вн анчогснько не пам"ята пересувався лише за допомогою двох тлоохоронцв, котр, стиснувши з обох бокв тло генсека, переносили його так вд трибуни до трибуни, намагаючись таким чином надати тлу вертикального стану створити враження, що це нби генсек пересуваться сам. Але створити таке враження все ж не вдавалося, оскльки голова генсека завжди завалювалась або вбк, або вперед, а ноги безвльно волоклися позаду. А тому при пересуванн генсека радянське телебачення демонструвало тльки його груди, повнстю вд плечей до пупа унизан орденами й медалями.

Взагал то, весь цей розвинутий соцалзм вдбувався аж до того часу, коли його почали вже називати застом, врешт зйшлися на тому, що цей розвинутий застй треба негайно прискорити й перебудувати, при чому, як прискорювати застй, в який бк його перебудовувати, для чого взагал прискорювати те, що потребу перебудови - нхто навть не намагався пояснити. Не дивно, що все це врешт закнчилось величезним пшиком всеохоплюючим крахом. Але в часи цього краху й розвалу Радянського Союзу, в часи смерт старого й народження нового наш головний герой Славко був уже повнолтнм юнаком з повною середньою освтою, юнаком, що стояв на пороз дорослого життя; а от дитинство й шкльн роки Славка припали на прискорено-застйн й перебудовно-розвальн часи, останн часи Радянського Союзу.

Отака от коротка сторя мен представникв славного роду Пузикв, сторя, в якй певним чином вдбилась сторя хньо, тобто нашо спльно з Пузиками, батьквщини.

2.

Отже, Славко. В"ячеслав Гервасйович Пузик. З чого ж розпочати розповдь про цього нашого головного героя. Гадаю, що розпочинати розповдь не тльки про головного героя якогось роману, а взагал про якусь людину треба з чогось головного, з чогось найважлившого, притаманного цй людин. А що для людини взагал може бути бльш важливим, анж духовнсть, , так би мовити, моральне обличчя. якщо з цього, найважлившого духоно-морального боку охарактеризувати Славка Пузика, то можна сказати, що про таких людей, як Славко, зазвичай говорять, що це людина добросерда, або ж добродушна, адже в душ в серц нашого героя було тльки добро. А ще можна сказати й так, що герой наш був людиною добро вол, тобто волв добра: скльки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого свдомого життя вн хотв тльки добра. Так, так, Славко хотв добра, одного добра, тльки добра, нчого окрм добра!

Щоправда, якщо взяти до уваги те, що Славкв батько був простим радянським колгоспником, причому дуже, дуже багатодтним, заробленого тяжкою працею йому заледве вистачало, щоб прогодувати см"ю, то цлком зрозумло, що нколи няко зайво копйки за все життя Гервасй не бачив някого власного добра так не нажив аж до само старост. Таким чином, за вдсутност хоч якогось бльш-менш вартсного власного добра в см" Пузикв, Славков, хочеш-не-хочеш, а доводилося хотти добра чужого.

скльки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого свдомого життя вн бачив, що в декого з його односельцв таки накопичувалось довол багато добра, в декого ж з колгоспного кервництва вд цього добра просто ломилися комори скрин, а вже щодо голови колгоспу - то вд клькост його добра в бдного Славка просто таки паморочилося в голов. чим бльше Славко, за вдсутност власного добра, бачив добро чуже, тим бльше йому цього чужого добра хотлось. що ж дивного в тому, що Славко так пристрасно хотв добра чужого, якщо свого власного добра в нього не було. що ж дивного в тому, що серце й душа Славка були переповнен виключно цим бажаним добром, адже скрин Пузикв були пуст пустсньк.