Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Та на виправдання нашого героя можна сказати, що в його бажаннях та уяв це добро виглядало зовсм не як проста купа звичайних матеральних благ. Так, так, привласнення добра Славко уявляв соб зовсм не як просте меркантильне накопичення якихось матеральних цнностей: Славко був упевнений в тому, що варто тльки якомусь звичайному матеральному предмету стати його, Славковою власнстю, як цей предмет з розряду матерально цнност вдразу перетворився б на цннсть моральну, духовну! Так, так, саме так - хай но тльки щось стало б Славковою власнстю, уявлялось йому, то це щось вдразу перетворилося б з простого бездушного шматка нмо матер на якусь сакральну релквю, такий соб священний Грааль, який грв би променями благоволння якихось вищих сил.

Або хоча б ця хата голови колгоспу, що бовванла напроти хати Пузикв - величезна красива цегляна будвля дому голови колгоспу, яка була завжди перед очима Славка, коли той всдався за стл виконувати домашн завдання довго не мг зосередитися на тих завданнях через цю величну споруду. О, якби цей будинок голови колгоспу був його, Славковим, помешканням - то це був би не просто великий красивий сльський будинок, це був би храм, Парфенон Софя Кивська одночасно! Це був би храм, що випромнював би т ж благоволння вищих сил. Отак просто який завгодно завалящий предмет, звичайний шматок холодно грубо матер, варто йому було б стати власнстю Славка Пузика, миттю перетворився б на релквю благоволння вищих сил - принаймн в це свято врив сам Славко. Щоправда, вся сила цього благоволння вищих сил, котр проявилися б у привласнених Славком предметах, поки що зосереджувалась виключно тльки на його ж, власника цих предметв, самого Славка персон. Але ж... Але, як би там не було, а всяке найзвичайнше добро, привласнене Славком, на його глибоке переконання, ставало б добром незвичайним, добром надзвичайним.

що ж дивного в тому, що в цього славного нащадка роду Пузикв бажання цього добра виявилося панвним всеохопним бажанням. Адже, за висловом класика, нема такого злочину, на який не пшов би капталст заради склькох там процентв прибутку? Отож! Так це сказано про якогось цивлзованого буржуазного, вибачаюсь, буржуя, обтяженого вслякими там флософями й лтературами, Ренесансами й мпресонзмами, вслякими етиками й естетиками. А що ж казати про якогось рядового радянського Пузика, цей духовно-моральний виплд комунстично деолог, в якого могутньою й безжальною гльйотиною марксизму-леннзму-сталнзму, приведеною в дю механзмом безкнечних голодоморв репресй, було вдтято не лише будь-яке бажання покопирсатися в якихось там Ренесансах етиках з естетиками, а навть бажання згадати когось з свого роду дал третього колна - в залишку одн тльки гол-голсньк, найголш нстинкти.

Одне слово, якщо говорити про середньостатистичну одиницю розвинутого радянського суспльства в духовному вимр, то можна сказати, що це був такий соб неандерталець атомно епохи, неандерталець, перед яким технчн досягнення цивлзац розкинули незлченн спокуси безмежних можливостей. А ти при цьому голий, босий голодний. здавалося, що треба лише простягнути руку взяти все, що тоб заманеться. А ти голий, босий голодний. як тльки всемогутн кайдани, здавалося, наймцншо в стор людства радянсько державно машини впали, руки таки потяглися. Потяглися в намаганн заволодти цими, ранше забороненими, але такими бажаними, а тепер дозволеними, й, здавалося, вже досяжними благами цивлзац. Безлч, безлч, безлч рук, як в диному порив потяглися за омряними благами, втлюючи в пострадянське життя один з наймогутнших найпервснших рефлексв - хапальний рефлекс неандертальця. Щоправда, цього разу неандертальця радянського, але ця обставина лише посилювала хапальний рефлекс. Звичайно, були й винятки, але це аж няк не стосувалося як головного героя нашо оповд, так абсолютно бльшост його спвгромадян.

нша справа, що безмежн блага, як мали б, згдно з мрями, политися молочними рками з-за "залзно завси", що зникла, виявилися благами не такими вже й безмежними, точнше зовсм не безмежними. Та ще до того ж мж руками й благами виросла цла гора всляких перепон, на кшталт нфляцй, криз, безробття... Але це вже зовсм нша сторя. руки все одно тяглися за благами хапали все пдряд вдповдно до рангу: комусь дставалися заводи й фабрики, комусь торгов точки на ринку, а комусь просто омряний кусень хлба. Але хапали вс. Хапальний рефлекс бажання хоч якогось добра були всеохопними, всемогутнми непереборними.

Особливого ж напруження це непереборне хотння добра в нашого головного героя досягло в шкльн роки Славка. Звичайна радянська сльська середня школа, до котро пшов Славко Пузик, досягши певного вку, як вс радянськ дти, здавалося, за визначенням повинна була б нвелювати будь-як вдмнност матерального й соцального стану школярв. Насправд ж ц вдмнност були досить таки помтн, особливо ж вони були помтними для надзвичайно вразливого щодо чужого добра ока Славка Пузика. Багато з його однокласникв мали такий одяг взуття, так портфел, таке шкльне приладдя, про яке Славко мг тльки мряти.