Вибрики Золотого Теляти (СИ)

╤ що особливо прим╕тив для себе Славко, сам╕ ц╕ представники радянсько╖ влади, котр╕ були покровителями не т╕льки для нелегальних спекулянт╕в, а й для вс╕ляких ╕нших законних, нап╕взаконних ╕ зовс╕м незаконних оборудок ╕ мали в╕д цього великий зиск, - н╕коли, на в╕дм╕ну в╕д рядових виконавц╕в, до в╕дпов╕дальност╕ не притягались, завжди виходячи сухими з води. Адже ця радянська парт╕йно-державна бюрократ╕я, або ж номенклатура, мала повну, абсолютну, непод╕льну владу, бо не мала н╕яко╖ конкуренц╕╖, тобто опозиц╕╖, адже сама думка про опозиц╕ю до кер╕вно╖ комун╕стично╖ парт╕╖ розглядалась як крим╕нальний злочин ╕ каралася з ус╕╓ю сувор╕стю. А тому радянська номенклатура не т╕льки безкарно мала зиск з ус╕х незаконних оборудок, а ще й користувалась ц╕лим рядом, так би мовити, "законних" прив╕ле╖в: особлив╕ номенклатурн╕ магазини, що ломилися в╕д всякого деф╕циту, номенклатурн╕ л╕карн╕, санатор╕╖ ╕ все таке ╕нше. Адже вся власн╕сть радянсько╖ держави вважалася загальнонародною, але розпоряджалися нею т╕льки начальники, тобто все нажите, придбане, збудоване, створене багатьма покол╕ннями безправних раб╕в радянсько╖ ╕мпер╕╖ було повною, абсолютною й беззаперечною власн╕стю ц╕╓╖ радянсько╖ парт╕йно-державно╖ бюрократ╕╖.

Може, й без точних пол╕толог╕чних визначень, але всю цю суть радянсько╖ державно╖ машини Славко зрозум╕в сво╖м досить метким селянським розумом ще з початкових шк╕льних клас╕в. ╤ що ж дивного в тому, що Славко вир╕шив таки, що найкращим способом найлегшого й найбезпечн╕шого надбання найб╕льшо╖ к╕лькост╕ вс╕лякого добра було долучення до ц╕╓╖ всевладно╖, недоторканно╖ радянсько╖ номенклатури, або ж просто до начальства, як це називалося в народ╕: " Якщо в тебе нема╓ родича в обком╕ парт╕╖, - думав Славко, - то все, що тоб╕ залиша╓ться - це т╕льки бажання мати такого родича".

Звичайно, Славко прекрасно бачив ╕ розум╕в те, що влада ця вже досить сильно закостен╕ла за часи свого правл╕ння, ╕ стала вже майже спадковою: д╕ти й онуки радянських чиновник╕в завжди йшли стопами сво╖х батьк╕в, вливаючись у всемогутню управл╕нську систему радянсько╖ ╕мпер╕╖. Проте, щоб не закостен╕ти нан╕вець, вливання деяко╖ "живо╖ кров╕" в державний орган╕зм радянська управл╕нська система не лише дозволяла, але й заохочувала, щоб хоч поз╕рно виявляти сув"язь ╕з народом, та й щоб мати хоч деякий приплив ефективних "мозк╕в" до апарату управл╕ння, бо ж д╕ти й онуки високопоставлених кер╕вник╕в йшли до цього апарату лише задля безперешкодного доступу до житниць радянсько╖ батьк╕вщини, й в╕д цього апарат управл╕ння лише безм╕рно розбухав, як на др╕жджах. Одн╕╓ю з краплинок тако╖ "живо╖ кров╕" ╕ вир╕шив стати Славко.

А для цього треба було з самого дитинства виокремитися, в╕дзначитися й просунутися, як у навчанн╕, так ╕ в громадськ╕й д╕яльност╕. ╤ Славко почав самозречено гризти гран╕т науки ╕ безжально розштовхувати пол╕тичних конкурент╕в уже з "жовтенятських" рок╕в, ставши вже в п"ятому клас╕ в╕дм╕нником ╕ ланковим; а з╕ вступом у комсомол почав усп╕шне просування до вершин комсомольського активу школи. Ставши ж старшокласником, Славко мав уже стов╕дсоткову впевнен╕сть в тому, що по зак╕нченн╕ школи в╕н отрима╓ "золоту медаль" ╕ характеристику, з якою можна см╕ливо йти влаштовуватися не т╕льки в який завгодно партком, але нав╕ть, наприклад, ╕ в КДБ. А те, що для усп╕шного просування службовими сходами радянсько╖ державно╖ п╕рам╕ди ще треба було здобути вищу осв╕ту, Славко жодним чином не вважав для себе проблемою.

Згоден, що багато для кого здасться дивним ╕ нав╕ть неможливим, щоб якийсь радянський школяр, котрий свого часу в╕дзначився тим, що ганебно спокусився ворожими принадами буржуазного зм╕я, розпочавши ще в початкових класах злочинну д╕яльн╕сть спекулянта, - пот╕м раптом став перспективним для радянсько╖ номенклатури комсомольським актив╕стом. Упевнений, що дехто нав╕ть скаже, що автор цих рядк╕в просто бреше з цього приводу. Запевняю, що в ╕стор╕╖ з╕ Славком Пузиком все було саме так. ╤ н╕чого дивного й неможливого, насправд╕ в цьому нема╓. ╤ р╕ч зовс╕м не у виправданн╕ банальним посиланням на славнозв╕сне виключення, котрим т╕льки п╕дтверджу╓ться правило: от, мовляв, бува╓, що й кобила загавка╓, а собака за╕рже. Н╕, зовс╕м н╕.

Вся р╕ч у тому, що нема╓ тако╖ пол╕тично╖, рел╕г╕йно╖, громадсько╖, чи яко╖сь ╕ншо╖ сп╕льноти, яка б не пишалась новонаверненим неоф╕том, котрий поповнив би ╖хн╕ ряди, полишивши перед цим лави адепт╕в ворожого табору, щирим прихильником якого в╕н до того був. Пригадати хоча б незабутн╕х пов╕ю Мар╕ю Магдалину й митаря Марка, як ╕ подальш╕ поповнення сонму святих, котр╕ заради ц╕╓╖ святост╕ покинули життя найпосл╕дущ╕ших гр╕шник╕в, яке до того вели. А рекрутування революц╕онер╕в з числа аристократ╕╖? Врешт╕-решт, н╕хто ж не п╕ддасть сумн╕ву щир╕сть найпосл╕довн╕шого фарисея Савла, який перетворився на щонайв╕ддан╕шого християнина Павла.