Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Головне тут - щир╕сть. ╤ твердження про те, що, наприклад, аналог╕я м╕ж християнином Павлом ╕ комсомольцем Славком може кульгати через приналежн╕сть цих персонаж╕в до ворожих ╕деолог╕й не спрацьову╓ знову ж таки через величезну к╕льк╕сть комун╕ст╕в з колишн╕х священик╕в - ╕ навпаки. Головне тут щир╕сть: щиро перекинувся до ворога - герой ╕ святий, а нещиро, вибачай, - зрадник. От т╕льки точно╖ м╕ри щирост╕ поки що н╕хто не винайшов, за винятком, х╕ба що, наприклад, призначення крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕ за державну зраду, але це н╕яким чином не стосу╓ться н╕ фарисея-апостола Павла, н╕ фарцовщика-комсомольця Славка: щир╕сть Павла доведена його життям ╕ смертю, а от щир╕сть Славка бачилась по-р╕зному.

З одного боку, оф╕ц╕йно м╕ру щирост╕ Славка мали право визначати, наприклад, актив шк╕льно╖ комсомольсько╖ орган╕зац╕╖ ╕ педагог╕чний колектив ц╕╓╖ школи. А ц╕ органи, звичайно ж, визнавали Славкову щир╕сть щир╕стю найвищого ╜атунку. Ще б пак, для комсомольсько╖ орган╕зац╕╖ перех╕д до них "гр╕шника" Славка - зайвий доказ всепереможност╕ комун╕стичних ╕деал╕в, а для педагог╕в - показник ефективност╕ виховно╖ роботи в школ╕. Хоча насправд╕ н╕ в як╕ комун╕стичн╕ ╕деали н╕хто вже на той час не в╕рив, наочн╕ докази в╕дданост╕ цим ╕деалам, якими б поз╕рними вони не були, треба було час в╕д часу демонструвати. Одне слово, шк╕льному начальству Славко потрафив на вс╕ сто, за що й мав в╕дпов╕дн╕ див╕денди.

Чого не скажеш про, наприклад, однокласник╕в Славка. Адже зрозум╕ло, з якою огидою вони спостер╕гали за тим, як невдаха-фарцовщик дивним чином перетворювався на полум"яного комсомольця, бо ж насправд╕ вс╕ прекрасно знали, що ╓диною метою тако╖ чудесно╖ метаморфози було бажання протиснутися в начальство, дорватися до запов╕дних номенклатурних благ, недоступних для б╕льшост╕ звичайних людей. Тому й не дивно, що з цього приводу Славка певним чином опос╕ла та сама прикр╕сть, яка пересл╕дувала р╕д Пузик╕в аж до настання радянських час╕в. Зла доля, яка за царських час╕в використовувала мстив╕сть московських поп╕в для надання Пузикам неблагозвучних ╕мен, втратила цю можлив╕сть за час╕в комун╕стичних, але знову придбала можлив╕сть збиткуватися над Славком, вже використовуючи мстив╕сть Славкових однокласник╕в, обурених його лицем╕рством.

Але цього разу зла доля, не маючи н╕яко╖ можливост╕ спаскудити славне ╕м"я Славка, доск╕палась до його пр╕звища. Так, наприклад, деяк╕ з╕ Славкових однокласник╕в пере╕накшували його пр╕звище, зам╕нюючи в першому склад╕ слова Пузик л╕теру "у" на л╕теру "и": "Дивись, дивись, Пизик п╕шов", - кричали вони на перервах навздог╕н нашому новоявленому Павлику Морозову. Були й ╕нш╕, котр╕ у другому склад╕ вже спотвореного пр╕звища Пизик м╕ж л╕терою "з" ╕ л╕терою "и" вставляли ще й л╕теру "д", п╕сля чого взагал╕ виходило щось зовс╕м нецензурне, що вже не кричали на перервах, а вживали лише пром╕ж себе. А бували й так╕, котр╕ в другому склад╕ уже цього останнього нан╕вець переспотвореного нецензурнолайливого пр╕звища з л╕терою "д" п╕сля ц╕╓╖ само╖ л╕тери "д" ще й зам╕нювали л╕теру "и" на л╕теру "ю"... Одне слово, зла доля повною м╕рою помстилася за неможлив╕сть спаплюжити ╕м"я славного комсомольця Славка, перековеркавши його пр╕звище так, що це перевершило нав╕ть ╕м"я Славкового пращура Запердона.

Та Славков╕ до цих знущань неприхильно╖ дол╕ було байдуже. Як ус╕ Славков╕ дореволюц╕йн╕ предки-Пузики гордо терп╕ли сво╖ чудернацьк╕ ╕мена заради вищо╖ справедливост╕ на догоду сво╖м черевам, так ╕ Славко терп╕в заради майбутнього добра, яке мало посипатися на нього з рогу всесоюзного достатку. Славкова дорога була в╕рною ╕ над╕йною, дорога ця вела не просто, як у предк╕в-Пузик╕в, до п╕дтримання свого черева у належному стан╕ - дорога ця врешт╕ повинна була привести до квартир, дач, автомоб╕л╕в, як╕ повинн╕ були стати вже в недалекому майбутньому його, Славковою власн╕стю, якою в╕н марив одинокими вечорами, адже дружити з цим "Пиз*юком" н╕хто не хот╕в. Але н╕як╕ друз╕ Славков╕ не були потр╕бн╕ - в╕н н╕ за що б не пром╕няв на друз╕в сво╖ солодк╕ мр╕╖ про те незл╕ченне всенародне радянське добро, до якого в╕н прагнув ус╕ма ф╕брами сво╓╖ полум"яно╖ комсомольсько╖ душ╕. ╤ Славков╕ здавалося, що горизонт, за яким зд╕йсняться вс╕ його мр╕╖, ставав усе ближче, ближче й ближче...

Але горизонт, на жаль, н╕коли не може наблизитися, горизонт, насправд╕, ма╓ таку властив╕сть, що якою м╕рою ти до нього не наближався б - такою ж м╕рою в╕н завжди в╕д тебе в╕ддаля╓ться.

3.