Вигнання в рай (СИ)

А як же Оксана, отець Михайло? Що ж, Оксана все зрозум╕╓. В╕н напише Оксан╕ листа, в якому про все докладно розпов╕сть. Оксана все зрозум╕╓. Оксан╕ взагал╕ н╕чого не загрожу╓ на шляху спас╕ння, адже ╖╖ земне життя - це лише частка, й то незначна, м╕зерна частка ╖╖ життя в╕чного. А що б Серг╕й м╕г дати ╖й, якби обрав ╕нший вих╕д з ц╕╓╖ ситуац╕╖ й, умивши руки, став фактичним сп╕вучасником убивства невинно╖ беззахисно╖ д╕вчинки, - в╕н просто став би для Оксани обтяжуючими веригами, кайданами в ╖╖ простуванн╕ шляхом спас╕ння, каменем, який щомит╕ м╕г би потягти ╖╖ у глиб сумн╕в╕в в ╕стинност╕ Божих запов╕дей, коли б вона, в╕дчуваючи щомит╕ митарства розтерзано╖ душ╕ Серг╕я, розривалася м╕ж сп╕вчуттям до свого коханого ╕ усв╕домленням справедливост╕ в╕дмови йому у спас╕нн╕ його душ╕. Н╕, в╕н все правильно вир╕шив. Оксана його прекрасно зрозум╕╓, вона зрозум╕╓, що шлях, яким п╕шов Серг╕й - ╓дино можливий для його спас╕ння шлях. Оксана його зрозум╕╓ й буде молитися за спас╕ння його душ╕. Отець Михайло теж зрозум╕╓ Серг╕я й буде за нього молитися.

"Господи!", - подумки вигукнув Серг╕й, якого раптом блискавкою прошила згадка про те, що в╕н же ц╕╓╖ ноч╕ зрадив Оксану! ╤ ск╕льки б в╕н не намагався виправдати сам себе тим, що це не була власне зрада, адже було це не тамуванням х╕т╕, а насл╕дком безмежного жалю й милосердя до ╤ри - вс╕ ц╕ недолуг╕ виправдання не були варт╕ й ломаного гроша, вс╕ ц╕ виправдання, як ╕ сама зрада, були вигадками Сатани, аби затуманити, розмити, спотворити ч╕тк╕сть ╕стинного стану речей, який полягав у тому, що зрада - ╓ зрада, якими б ╖╖ благими нам╕рами хто не намагався виправдати. В╕н переспав з ╕ншою!

╤ це п╕сля того, як його другою половинкою - другою половинкою його т╕ла, другою половинкою його душ╕ погодилася стати така д╕вчина, як Оксана: ╓дина в св╕т╕ д╕вчина, з якою вони, об"╓днавшись, могли б стати одним ц╕лим - зц╕литися! ╤ в╕н все це зрадив! А тепер зайнявся вс╕лякими розумуваннями на морально-етичн╕ й рел╕г╕йн╕ теми, анал╕зуючи р╕зн╕ вар╕анти: що буде, коли в╕н поведеться так, чи ╕накше, що буде, коли в╕н повернеться, чи не повернеться до Оксани - н╕, не повернеться, н╕коли, сво╓ю п╕длою зрадою, в╕н раз ╕ назавжди в╕дтяв соб╕ можлив╕сть повернення до Оксани. Так, так саме нав╕ть всяке припущення можливост╕ повернення треба раз ╕ назавжди вирвати з серця. Забути й б╕льше н╕коли не повертатися до ц╕╓╖ думки. Все. Крапка.

Права значить була Оксана, коли говорила йому про те, що в╕н ще т╕льки виграв деяк╕ битви на шляху до ╕стинного просв╕тлення, а перемога у його в╕йн╕ за спас╕ння ще дуже далеко. Ось Серг╕й ╕ спробу╓ сво╖м заступництвом за ╤ру виграти, можливо й не в╕йну, а дати р╕шучий б╕й у в╕йн╕ за порятунок сво╓╖ душ╕, та й Оксан╕ в╕н дасть цим можлив╕сть спок╕йно й щасливо пройти св╕й власний шлях до спас╕ння й можлив╕сть щиро молитися за Боже милосердя до нього - а таке заступництво навряд чи дасть його душ╕ загинути. Отже, права була ╕гуменя Параскева, слова яко╖ п╕дтверджувалися самою Богородицею в сновид╕ннях Серг╕я, слова попередження про виб╕р, який невдовз╕ чека╓ на Серг╕я, ╕ про важлив╕сть не помилитися у цьому вибор╕. Отже, нарешт╕ цей виб╕р перед Серг╕╓м постав. Власне, виб╕р вже зроблено. Як кажуть , назад дороги нема╓! Крапка!

Як завжди п╕сля того, як к╕нцеве р╕шення вже прийнято, напруга пристрасно╖ боротьби в душ╕ спада╓, ти виходиш з╕ стану болючо╖ невизначеност╕, на серце сходить умиротворення. Так, Серг╕й ╕ справд╕ в╕дчув на душ╕ умиротворення п╕сля остаточного й безповоротного р╕шення, п╕сля остаточного й безповоротного вибору, хоча сам цей виб╕р був зовс╕м не на користь найбезпечн╕шого ╕снування, як це ╕снування розум╕╓ абсолютна б╕льш╕сть звичайних обивател╕в. ╤ все ж на душ╕ полегшало. Тепер залишилося лише обдумати й знайти спос╕б конкретного вт╕лення в життя цього вибору, цього остаточного р╕шення - а це вже набагато легше, ан╕ж зробити сам виб╕р.

Серг╕й п╕д╕йшов до одного з дерев, це був дуб, схожий на той самий майже тисячол╕тн╕й дуб, п╕д яким вони з Оксаною, остаточно дов╕рившись одне одному, вперше поц╕лувались. Н╕, звичайно це не був з таким же товстелезним стовбуром, такий же височенний, з такою величезною кроною, такий же крислатий дубище, який р╕с в л╕с╕ б╕ля села Веселого ╕ вважався священним дубом давн╕х волхв╕в, ровесником Ки╖всько╖ Рус╕, цей дуб був дещо скромн╕ших розм╕р╕в, а отже, й скромн╕шого в╕ку, але все ж ц╕ дуби були дуже схож╕ сво╓ю могуттю, хоча ос╕нь вже дещо ослабила цю могуть, зб╕днивши колишню розк╕ш л╕тньо╖ зелен╕. Серг╕й п╕д╕йшов до дуба з сонячного боку, приклав долоню до кори - нагр╕та сонцем, вона була теплою. Серг╕й с╕в поряд з дубом на сухе опале листя, прихилився спиною до нагр╕то╖ сонцем дубово╖ кори, в╕дчуваючи, що живлюща сила дуба н╕би всоту╓ться в нього, ╕ лише тепер пом╕тив, що сонце вже почало св╕й шлях до заходу, отже Серг╕й про╜авив, не пом╕тивши цього, не лише сн╕данок, а вже й об╕д.