Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

Та зараз вже й Серг╕й пригадав, як у розмовах у по╖зд╕ ╕ в автобус╕, коли в╕н вже п╕д"╖жджав до Першотравневого, в╕н чув розпов╕д╕ про жахлив╕ м╕сцев╕ крим╕нальн╕ розборки, про сотн╕, якщо не тисяч╕ труп╕в, "закатаних" в асфальт ╕ бетон, закопаних в перел╕сках ╕ вибалках, про те, що з настанням темряви в тутешн╕х м╕стах мало хто вже наважиться вийти на вулицю. А вже таки починало потихеньку сутен╕ти - ос╕нь ╓ ос╕нь. Н╕, не те, щоб Серг╕й дуже стурбувався обставинами свого самотнього перебування у в╕длюдному м╕сц╕ з перспективою опинитися наодинц╕ з╕ знаменитими м╕сцевими хул╕ганами, - просто треба було виявляти обачн╕сть, особливо тепер, коли в╕н прийняв р╕шення, для вт╕лення якого в життя йому треба бути живим, неушкодженим ╕ по можливост╕ якнайменше вплутуватися в будь-як╕ непевн╕ ситуац╕╖, аби не привертати до себе зайво╖ уваги. А тому н╕куди не под╕нешся - доведеться таки перев╕рити реальн╕сть небезпеки.

Серг╕й потихеньку п╕дв╕вся, ще раз перев╕рив зручн╕сть розташування заткнутого за пояс брюк п╕столета, й намагаючись ступати якомога безгучн╕ше, пов╕льно п╕шов у напрямку долинаючих до нього голос╕в, час в╕д часу зупиняючись, щоб перев╕рити, чи правильно в╕н цей напрямок визначив, що не було занадто важко, оск╕льки збоку долинаючих голос╕в якраз в╕яв в╕тер, що додатково ще й надавало Серг╕╓в╕ можлив╕сть нечутно п╕д╕йти до джерела можливо╖ небезпеки. П╕д веч╕р ставало все прохолодн╕ше, голоси долинали досить ч╕тк╕ - все ч╕тк╕ш╕ й ч╕тк╕ш╕...

Що це? Серг╕я знову пройняло почуття вп╕знавання чогось знайомого - чолов╕чий голос, яким хтось то глухувато щось розпов╕дав, то стримано см╕явся, когось нагадував. Зовс╕м недавно Серг╕й десь чув такий приблизно голос. Батюшка Санько? Незнайомий дядько, що про Санька розпов╕дав? Гриня? Гриня! Гриня?.. Серг╕я почало опановувати розум╕ння реальност╕ зовс╕м неоч╕куваного - чим ближче в╕н п╕дходив, тим впевнен╕ше переконувався, що чолов╕чий голос належав Грин╕: промайнула нав╕ть грайлива думка про те, чи думав Гриня, даруючи йому сьогодн╕ зброю, що з ц╕╓ю збро╓ю хтось сьогодн╕ п╕дкрадатиметься до самого ж Грин╕. Серг╕й нав╕ть вир╕шив пожартувати зараз, ╕ вже почав розм╕рковувати над тим, як саме в╕н зараз пожарту╓, але невдовз╕ йому нав╕др╕з в╕дбило охоту жартувати - йому стало не до жарт╕в в╕д наступно╖ хвил╕ вп╕знавання: разом з чолов╕чим голосом, що належав, ╕ це вже точно, Грин╕, лунав ще й голос ж╕ноч╕й, нав╕ть не ж╕ночий - д╕вочий...

Та н╕, цього не може бути! Хвиля вп╕знавання почала раптом перетворюватися на дев"ятий вал, що загрожував не лише затопити бажання Серг╕я пожартувати, а й змити, перевернути, знищити все, все... Та н╕, цього н╕ в якому раз╕ не може бути. Якщо б Серг╕й ╕ припустив можлив╕сть почути ц╕ два голоси разом, то т╕льки не в так╕й близьк╕й, дружн╕й, жарт╕влив╕й, нав╕ть весел╕й розмов╕. ╤ все ж - в╕н ще не зовс╕м глухий. Але цього бути не може! ╤ все ж, чим дал╕ Серг╕й наближався до весело╖ пари, а те, що ╖х було лише дво╓, вже не викликало н╕якого сумн╕ву, чим ближче в╕н п╕дходив, тим впевнен╕шим ставало його переконання, що д╕вочий голос - це голос ╤ри, т╕╓╖ само╖ ╤ри, з якою в╕н познайомився, коли вона була також в компан╕╖ Грин╕, але ╖й тод╕ було не до жарт╕в; ╤ри, яка вчора була в стан╕ такого глибокого в╕дчаю, що Серг╕й нав╕ть уявити соб╕ не м╕г би веселу посм╕шку на ╖╖ устах; ╤ри, через безмежне сп╕вчуття до яко╖, Серг╕й зрадив Оксану. Та н╕, це, мабуть, просто розбуяла Серг╕╓ва фантаз╕я, помножена на його пустий шлунок ╕ надзвичайн╕ пригоди, намага╓ться нав╕яти йому марево, галюцинац╕ю - ╤рин голос, який в╕н плута╓ з голосом яко╖сь подружки Грин╕.

Пов╕льно, якомога не чутн╕ше Серг╕й наблизився до весело╖ пари, яка була зайнята жарт╕вливим щебетанням п╕сля сексу, адже те, чим щойно займалися ц╕ дво╓ молодих людей протилежно╖ стат╕, не викликало н╕якого сумн╕ву - Гриня пов╕льно й самовдоволено заст╕бав шир╕нку, а його подруга, п╕днявши сп╕дницю до самого поясу, одягала панчохи: вже досить в╕дчутно сутен╕ло, але коли Серг╕й, вже достатньо наблизившись, визирнув ╕з-за стовбура дерева, за яким ховався, то побачив усю цю картину все ж достатньо ч╕тко, аби в нього не виникло жодних сумн╕в╕в у тому, чим вони щойно були зайнят╕, а ще в тому, що це були саме Гриня разом з ╤рою. Так, це була вона, та сама ╤ра, небога Федорчука. Серг╕й, побачивши цю картину, вмить ╕нстинктивно в╕двернувся, п╕дкоряючись п╕дсв╕домому бажанню уникнути ганебного п╕дглядання ╕нтимно╖ сцени, нев╕льним св╕дком яко╖ в╕н став, але ц╕╓╖ мит╕ споглядання було ц╕лком достатньо, аби в╕н все зрозум╕в ╕ в нього не залишилось жодних сумн╕в╕в. Так, це були Гриня й ╤ра, як╕ щойно займалися коханням, а тепер весело щебетали, рад╕сн╕ ╕ вдоволен╕. Побачене н╕би блискавкою прошило наскр╕зь Серг╕я, наче парал╕зувавши його: все т╕ло обезсил╕ло, як╕сь ватян╕, н╕би чуж╕, ноги почали п╕дгинатися - в╕н, притулившись спиною до дерева, пов╕льно сповз до низу й с╕в п╕д деревом, п╕д╕бгавши ноги й утупивши невидющ╕ оч╕ в с╕р╕ючий морок ос╕нн╕х сут╕нок.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман