Вигнання в рай (СИ)

- А як же я? - запитав Гриня. - Х╕ба я погано вчора вт╕лив у життя, хоча, не стану заперечувати, й справд╕ розроблену тобою, сценку нашого знайомства з Богданенком, коли я, поганий хлопець, налет╕в, наче коршак, на тебе, маленьку беззахисну д╕вчину, примусивши благородного художника-лицаря Богданенка захищати б╕дну д╕вчину, а пот╕м з нею познайомитися для того, щоб п╕зн╕ше зустр╕ти ╖╖ в дом╕ Федорчука, й пот╕м бути за╕нтригованим вс╕ма цими обставинами, ╕ так дал╕, ╕ так дал╕... Я правильно викладаю вт╕лений з мо╓ю допомогою тв╕й план?

- Правильно. Правильно.

- Так от, кр╕м того, що я так вдало вт╕лив цей тв╕й задум у життя, я ще й, вибачаюсь, отримав при цьому в╕д Богданенка добрячого прочухана, ще й зараз ребра болять, треба в╕ддати йому належне - художник наш таки не останн╕й бо╓ць ╕ добряче нам"яв мен╕ боки. Так що я ще й постраждав при виконанн╕.

- Та молодець, молодець, - похвалила його ╤ра, погладивши жартома по голов╕. - Але ж заманила його в цю,так би мовити, пастку для знайомства таки я.

- А як я спритно, можна сказати в╕ртуозно, просто таки неперевершено озбро╖в нашого героя, - не вгавав Гриня, - як природно, невимушено я вручив йому п╕столет, надавши в його розпорядження знаряддя майбутнього вбивства твого дядечка-татуся - все це виглядало, як звичайний щиросердний подарунок в╕д ус╕╓╖ душ╕, так що н╕ до чого не п╕дкопа╓шся. Та ще при цьому я прив╕в його в тир, де й переконався в тому, що наш художник до всього ще й просто таки в╕ртуозний стр╕лець, принаймн╕, я таких зустр╕чав дуже мало в сво╓му житт╕, та можна сказати, що майже н╕кого з╕ стр╕льц╕в такого класу я ще й не зустр╕чав. Просто Роб╕н Гуд, та й год╕.

Серг╕й же при цих словах знову, вже вкотре сьогодн╕, в╕дчув у себе за поясом брюк ваготу подарованого Гринею п╕столета.

- Та молодець, молодець, - поблажливо промовила ╤ра. - Все це дуже добре: ╕ те, що ти зум╕в, як я тоб╕ й доручала, не викликаючи п╕дозри озбро╖ти нашого майбутнього месника й героя, ╕ те, що переконався в його стр╕лецьк╕й спроможност╕. Молодець. Але все це просто меркне на тл╕ т╕╓╖ велично╖ й проникливо╖ трагед╕╖, яку я роз╕грала сьогодн╕ вноч╕ перед мо╖м ╓диним глядачем Богданенком. О, це було щось! - ╕з сяючим обличчям, вона п╕дняла до гори руки з розчеп╕реними пальцями, символ╕зуючи цим жестом св╕й тр╕умф. - Оце була д╕йсно в╕ртуозна гра! Як я страждала, як побивалася, падаючи на сп╕вчутливе плече мого захисника й героя! Дуже жаль, що нас при цьому було т╕льки дво╓. Як би я хот╕ла, щоб у ц╕╓╖ сцени були глядач╕. Як би я хот╕ла, щоб наш╕ з Богданенком н╕чн╕ сцени були принаймн╕ знят╕ на к╕нопл╕вку ╕ ╖х можна було б час в╕д часу переглядати - ти б тод╕ переконався в тому, що я не даремно з дитинства мр╕ю стати акторкою. Щоправда, - ╤ра хитро примружилась, зблиснувши з-п╕д лоба на Гриню лукавим поглядом, - до останньо╖ сцени ц╕╓╖ трагед╕╖ ти особисто м╕г би поставитися не зовс╕м байдуже, адже це була, власне, сцена в постел╕. Але ж ми з тобою про це домовилися й ти об╕цяв при цьому мене не ревнувати, тим паче, що гра, як то кажуть, варта цього, на кону стоять м╕льярди долар╕в Федорчука. Та маю з╕знатися, хоча ран╕ше й п╕дсипала сама нашому художнику за вечерею дещо, що б не дало йому вноч╕ заснути й п╕дсилило його чолов╕ч╕ здатност╕, як ж╕нка не маю права жал╕тися на свого н╕чного партнера - в постел╕ в╕н просто бог, так що до обдарувань художника й во╖на в╕н ц╕лком заслужено може додати звання Казанови, видно в св╕й час, коли, як я читала в його дось╓, в╕н ще не був глибоко в╕руючим християнином ╕ в╕дверто в╕ддавався, як от ╕ ми з тобою, вс╕м принадам св╕ту цього, в╕н був справжн╕м геро╓м-коханцем, ╕ ж╕нкам стосовно нього не було на що скаржитися. Та ти не переймайся, - поклала вона руку на плече Грин╕, побачивши, що той все ж не може притлумити ревнощ╕, не зважаючи на сво╖ попередн╕ об╕цянки не ревнувати ╤ру, якщо т╕й доведеться заради справи переспати з новоприбулим художником, - адже Богданенко розплатиться за те, що з╕ мною переспав не т╕льки тим, що стане, власне кажучи, найманим убивцею ╕ пор╕шить мого любого дядечка, зробивши мене цим самим ╓диною законною спадко╓мицею дядькових м╕льярд╕в. Наш герой до всього цього ще й ╕ншим чином розплатиться тут же за все: на дев"яносто дев"ять в╕дсотк╕в його вб"ють охоронц╕ тут же на м╕сц╕, а отой один в╕дсоток, при якому наш терорист-месник м╕г би залишитися в живих, як ми й домовлялися, вже в╕зьмеш на себе ти, Гриню. Так що жодних шанс╕в у вбивц╕ мого дорогого дядечка залишитися не ма╓. Все, як у найп╕днесен╕ших трагед╕ях: герой повинен розплатитися життям за те, що переспить з царицею - життя за н╕ч ╕з Клеопатрою!

- Все це дуже добре, - Гриня через силу намагався погамувати самов╕льн╕ непереборн╕ ревнощ╕ й виглядати зовс╕м спок╕йним, - але ж чи вс╕ оц╕ наш╕ мр╕╖ й розмови не ╓ лише казковими замками, побудованими на п╕ску. Ти впевнена, що цей розхвалений тобою, герой, обдарований вс╕ма талантами на св╕т╕, чи ти впевнена, що в╕н таки викона╓ покладену тобою на нього м╕с╕ю?