Вигнання в рай (СИ)

"Стоп! Стоп!", - знову сам до себе подумки вигукнув Серг╕й. А як же Оксана, як же отець Михайло, як же село Веселе, як же, врешт╕ решт, його мати Л╕д╕я Антон╕вна? Як його мр╕╖ про подальш╕ пошуки в його робот╕? Та й взагал╕, як його подальше життя?

А який ╕нший вар╕ант - знову ж таки, спок╕йно споглядати збоку, як гине це невинне створ╕ння, що звернулося до нього за п╕дтримкою. ╤ як в такому раз╕, знову ж таки, бути з Оксаною: при╖хати п╕сля всього цього до села Веселого й розпов╕сти Оксан╕, як до нього за допомогою звернулася самотня, безсила, беззахисна д╕вчинка, а в╕н у в╕дпов╕дь лише в╕двернувся в╕д не╖ ╕ спок╕йн╕с╕нько споглядав, як ╖╖ замочив ╖╖ власний дядечко. Або ж при╖хати й одружитися з Оксаною, жодним словом н╕ перед ким не прохопившись про те, як до нього звернулося за допомогою це нещасне беззахисне створ╕ння, а в╕н, як останн╕й боягуз ╕ нег╕дник, просто зробив вигляд, що н╕чого не зна╓ ╕ спок╕йно споглядав, як ця нещасна жертва загинула - як же в╕н тод╕ зможе жити з Оксаною, кожного дня, кожно╖ мит╕ караючись в╕д розум╕ння того, за якого нег╕дника вийшла зам╕ж Оксана, не здогадуючись про це; як в╕н дивитиметься в оч╕ отцев╕ Михайлов╕, як в╕н дивитиметься в оч╕ сво╖й матер╕?

То що ж тод╕ робити? Який вих╕д? А вих╕д, власне, один. Вих╕д ╓дино можливий - в╕н ма╓ втрутитися. В╕н ма╓ стати на захист ц╕╓╖ беззахисно╖ д╕вчинки. Але ж це означа╓ власноруч розрахуватися з Федорчуком, ╕ не треба тут вживати оце соромливе "розрахуватися" - в╕н, власне, ма╓ просто вбити Федорчука. Так, так, саме просто таки власноруч убити людину! В╕н ма╓ стати вбивцею! Але ж - це к╕нець! К╕нець усьому, к╕нець життю. Вт╕м, як це, к╕нець життю - адже життя не ма╓ к╕нця, бо душа безсмертна. Чим же воно, це в╕чне життя, ма╓ стати для вбивц╕?

Але ж в╕н стане тепер убивцею ╕ так, ╕ так: якщо в╕н уми╓ руки й просто споглядатиме збоку, як уб"ють ╤рину, то в╕н, звичайно, буде чистим перед "Крим╕нальним кодексом", але разом з Федорчуком стане справжн╕м убивцею перед самим собою, перед сво╓ю сов╕стю, перед Богом ╕ в╕чним життям, врешт╕ решт. Коли ж в╕н стане на захист ╤ри ╕ уб"╓ Федорчука, то стане вбивцею перед земними, придуманими людьми, законами, але не буде вбивцею перед самим собою, й отрима╓ над╕ю на в╕чне життя, яке зможе вимолити у Бога, як це сталося з убивцею, який вис╕в на хрест╕ поряд з ╤сусом.

Але ж це, власне, й не буде просто звичайне вбивство. Одне те, що Федорчук не людина, а справжн╕с╕нький монстр, хоча це й не да╓ саме по соб╕ права на самосуд ╕ його вбивство, якби не ситуац╕я з ╤рою. Це не буде звичайне вбивство, це буде акт смертельного по╓динку, в якому Серг╕й буде на боц╕ ображеного й приниженого, на боц╕ того, кому загрожу╓ смертельна небезпека, й в╕н в╕дверне цю небезпеку най╕мов╕рн╕ше ц╕ною власного життя, адже навряд чи йому вдасться вийти з цього по╓динку живим-здоровим - нав╕ть, якщо йому вдасться уникнути митт╓во╖ смерт╕ прямо п╕д час акц╕╖, коли Федорчук буде вже мертвим, то все одно не вдасться уникнути розплати за це, рано чи п╕зно розплата таки прийде.

Вбити людину, ясна р╕ч, не просто - ця проблема не вперше поставала перед Серг╕╓м, який свого часу пройшов Афган╕стан, де йому доводилося не раз вбивати, й де ц╕ вбивства виправдовувалися, здавалося, сам╕ собою, як нев╕д"╓мний орган╕чний акт в╕йни. Але й там, в Афган╕стан╕, на в╕йн╕, п╕д час бою, коли, якщо не вб"╓ш ти, то вб"ють тебе - нав╕ть там Серг╕я надзвичайно гн╕тило це питання, ╕ перше, що в╕н зробив, як т╕льки отримав таку можлив╕сть, при зустр╕ч╕ з одним з╕ священик╕в зв╕рився цьому Божому слуз╕ в сво╖х сумн╕вах щодо правом╕рност╕ вбивства, нав╕ть якщо це вбивство чиниться на в╕йн╕: чи пробачить Бог вбивство, якщо воно вчинене нав╕ть на в╕йн╕.

У в╕дпов╕дь тод╕ йому священик сказав, що на в╕йн╕ во╖н ╕де в б╕й не для того, щоб когось вбити, а для того, щоб захистити й самого себе й тих мирних людей, як╕ стоять за його спиною й не здатн╕ сам╕ себе захистити, а в бою ж нев╕домо хто кого вб"╓: ти когось, чи хтось тебе - так що, йдучи в б╕й на в╕йн╕, во╖н, власне, йде в╕ддати життя сво╓ за ближнього свого, а про це нав╕ть в Б╕бл╕╖ написано, що блаженний, хто в╕дда╓ життя сво╓ за ближнього свого. Серг╕й на все життя запам"ятав ц╕ свят╕ для нього слова - а зараз теж була, власне, така ж сама ситуац╕я, зараз в╕н теж, як ╕ тод╕, на в╕йн╕, йде в б╕й, щоб захистити того, хто не в змоз╕ сам захистити себе, зараз в╕н теж ╕де, аби в╕ддати життя сво╓ за ближнього свого.

Серг╕й не любив гучних сл╕в, але хто б там що не говорив - це буде двоб╕й добра з╕ злом, в якому в╕н, Серг╕й, буде на боц╕ добра. ╤ все. Крапка! В╕н прийняв р╕шення. Та й н╕якого ╕ншого р╕шення, н╕якого ╕ншого виходу в Серг╕я в ц╕й ситуац╕╖ й не було - це ╓дино можливе р╕шення для того, хто хот╕в би вийти з честю з ц╕╓╖ ситуац╕╖ й залишити за собою право молити Бога про милосердя.