Вигнання в рай (СИ)

- На превеликий жаль, мене свого часу не було н╕ серед мельник╕вц╕в, н╕ серед бандер╕вц╕в, як ╕ серед геро╖в Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖ мене теж не було, оск╕льки мене тод╕ взагал╕ ще не було на св╕т╕, а щодо того, чи я ╓ прихильником Степана Бандери, то так, справд╕, я поважаю Степана Бандеру, як посл╕довного й непохитного борця за незалежну Укра╖ну, в як╕й ми, власне, зараз ╕ живемо, зд╕йснюючи таким чином ╕деали того ж таки Степана Бандери, як ╕ багатьох ╕нших борц╕в за незалежн╕сть Укра╖ни.

- Бандер╕вець! - оч╕ Санька гор╕ли ворож╕стю, яка поступово наливалася кров"ю ненавист╕. - Кого вони сюди прислали! Западенець! Бандер╕вець! - в батюшц╕ Саньков╕ явно прокинувся колишн╕й алкогол╕к-тракторист Санько, який ╕ викрикував ц╕ назвиська так, як свого часу викрикував смачн╕ трьохповерхов╕ рос╕йськ╕ матюки. - Може, ти ще й католик до всього?

- Не бачу н╕чого поганого в католицьк╕й в╕р╕, хоча сам особисто ╓ православним, - спок╕йно дивлячись в оч╕ Санька, в╕дпов╕в Серг╕й, - належу до Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви Ки╖вського Патр╕архату, чим надзвичайно й пишаюсь.

- Що-о-о?! Ки╖вського Патр╕архату? - широко розплющен╕ оч╕ Санька в╕д раптово╖ розгубленост╕ на мить прибрали вираз вик╕нчено╖ порожнини, яка врешт╕ повол╕ стала наповнюватися вируючою сум╕шшю м╕стичного жаху, ненавист╕, огиди й ц╕лого сонму страх╕в. - Ки╖вського Патр╕архату?! Оце так. Оце воно. Кого оце вони прислали? Та краще б ти був католиком! Краще б ти був п╕дарасом! Ки╖вського Патр╕архату!Мандатина! - раптом вигукнув в╕н з п╕днятою в пророчому жест╕ рукою, але тут же дещо присмирн╕в, задумавшись, бо до нього, мабуть, д╕йшов смисл, точн╕ше в╕дсутн╕сть смислу в тому слов╕, яке в╕н щойно з таким апломбом вигукнув. - Ахантина! - вже спок╕йн╕ше, пригадуючи потр╕бне слово, вигукнув в╕н, але це було знову не те. - Ахнатина? - вже запитально дивлячись на Серг╕я, додав в╕н, вочевидь, зовс╕м утративши над╕ю самост╕йно пригадати це невловиме слово, що верт╕лося на язиц╕, але н╕як не могло з язика злет╕ти.

- Може, анафема? - спок╕йно п╕дказав йому Серг╕й, перейнявшись безпл╕дними намаганнями б╕долахи.

- О! - рад╕сно вигукнув Санько, п╕днявши вказ╕вного пальця. - Анафема! Анафема! Анафема! - викрикнув трич╕ Санько, трич╕ перехрестившись. - ╢дина Русь, ╓дина церква Московського Патр╕архату, ╓диний три╓диний народ руський; самодержав╕╓, православ╕╓ ╕ народн╕сть - ось! - п╕дняв в╕н до гори руки. - Анафема! Ти оце заходив до нашо╖ церкви? Ти, розкольник, поганець, опоганений розкольницьким Патр╕архом, опоганив ст╕ни нашого святого храму, освяченого покровительством ╓дино законного священного Московського Патр╕арха? Ти заходив до нашого храму - треба буде наново освятити тепер наш святий храм. Як ти см╕в? А тепер що?... - якась жахлива думка вразила Санька й в╕н застиг на мить з виразом переляку на й так перестрашеному обличч╕. - Тепер що, ти знову збира╓шся заходити до нашого храму? А як же ще, ти ж збира╓шся розписувати наш храм. Нав╕ть не уявляю, що це таке. Можливо, тебе можна ще наново перехрестити? Кого вони оце прислали? Н╕, я не знаю нав╕ть, що можна вд╕яти. Геть, геть зв╕дси, геть в╕д святих храм╕в, геть ╓ретик╕в ╕ розкольник╕в. Геть! Що у нас мало всяких там художник╕в, богомаз╕в всяких, як╕ не були б святотатцями й розкольниками? Знайдемо когось ╕ншого. Геть, геть зв╕дси! - кивав в╕н руками майже п╕д самим носом Серг╕я. - Щоб ╕ духу твого тут зараз же не було. Зрозум╕в? Щоб ╕ духу твого поганого не було. Зараз, ось зараз я розберуся з тобою. Федорчук його, бачте, запросив. Звичайно, Семен Павлович - це ого-го! Семен Павлович - це Семен Павлович. Але ж Семен Павлович, мабуть, просто не знав, кого в╕н запрошу╓. Якби в╕н знав кого в╕н оце запросив, яку оце в╕н зм╕ю на грудях пригр╕в. Н╕чого, н╕чого, зараз я з тобою розберуся, зараз я в╕дкрию Семену Павловичу оч╕, я вс╕м в╕дкрию оч╕, - Санько вихопив з кишен╕ п╕джака моб╕льний телефон ╕, вказ╕вним пальцем викликаючи якогось абонента, почав ходити вздовж ╕ впоперек двору, продовжуючи свою безк╕нечну безц╕льну ходьбу й п╕сля того, як приклавши телефон до вуха через деякий час почав щось говорити, а пот╕м уважно слухати.

Серг╕й же весь цей час просто стояв ╕ спок╕йно споглядав за божев╕льним б╕снуванням Санька, вбачаючи за ним всю ╕стор╕ю рос╕йського православ"я з його беззастережним служ╕нням то монгольським ханам, то московським царям, то московським же комун╕стичним генсекам. Згадалися знаменн╕ под╕╖ ц╕╓╖ "священно╖ ╕стор╕╖" з ╖хн╕ми Авакумом ╕ Никоном, з тими дикими розкольниками, старообрядцями ╕ юродивими, котр╕ спалювали, вбивали й ╜валтували сам╕ себе й сво╖х ворог╕в через незгоду про к╕льк╕сть пальц╕в, якими вони хрестили сво╖ вперт╕, нав╕жен╕ лоби - дяка Богу, що всього цього н╕коли не було й не могло бути в Укра╖н╕, н╕ тод╕, коли вона ще називалась Ки╖вською Руссю, н╕ тод╕, коли вже стала називатись власне Укра╖ною.