Вигнання в рай (СИ)

Через деякий час хв╕ртка в╕дчинилася й Серг╕й зайшов до середини. Перед ним розкинувся викладений плиткою досить просторий дв╕р, посеред якого виблискував вс╕ма принадами закордонно╖ довершеност╕ новий-нов╕с╕нький "Лексус". Назустр╕ч же Серг╕╓в╕, зб╕гши з╕ сход╕в будинку, прямував, одягнений в чорний строгий костюм, середнього в╕ку, невисокий, але вже досить огрядненький чолов╕к з сол╕дною бородою, але коротко стрижений.

- Радий бачити вас у себе в дом╕, чим можу вам служити? - якось занадто солодкаво промовив незнайомець.

- Я Серг╕й Богданенко, - в╕дпов╕в Серг╕й ╕ взяв руку, яку його новий знайомий подав, як здавалося для поц╕лунку, але Серг╕й ╖╖ т╕льки потиснув, - А ви, як я розум╕ю, отець Олександр, настоятель м╕сцевого храму м╕стечка Першотравневого?

- Так, - т╕льки й промовив той, схиливши голову.

- Я Серг╕й Богданенко, - повторив Серг╕й, - художник, маляр. При╖хав щойно вчора до вашого м╕стечка на запрошення Федорчука Семена Павловича реставрувати ваш храм Олександра Невського.

- А-а-а! Он воно як, - обличчя отця Олександра з виразу зверхньо╖ поблажливост╕ вмить набуло виразу дружньо╖ прихильност╕. - Он воно як. Грицьку! - кинув в╕н охоронцю, який щойно впустив Серг╕я до двору й зараз стояв поряд з господарем у благогов╕йн╕й поз╕. - Оце запам"ятай його, впускай завжди й зразу, як т╕льки в╕н прийде. Це великий художник, знайомець самого Семена Павловича. В╕н буде розписувати наш храм. Зрозум╕в?

- Так точно! - по-в╕йськовому вигукнув Грицько, але зам╕сть того, щоб при цьому виструнчитись, шанобливо схилив голову, - все зрозум╕в.

- То коли збира╓теся приступати до, так би мовити, прац╕? - звернувся отець Олександр до Серг╕я.

- Та, власне, я вже готовий, - в╕дпов╕в, не задумуючись Серг╕й, - т╕льки хот╕лось би трохи ще вивчити стан храму. Озирнутися, як кажуть, на м╕сц╕. Ба нав╕ть пройтися околицями вашого м╕стечка, щоб в╕дчути м╕сцевий колорит, м╕сцевий дух. Це дуже корисно перед початком роботи на новому м╕сц╕. Я думаю, що мен╕ вистачить для цього попереднього приготування одного дня - сьогодн╕, спод╕ваюсь, я з цим упораюсь, а завтра вже конкретно приступлю до роботи. Власне, храм я вже трохи нав╕ть оглянув, т╕льки ось був там, та й до вас оце йду прямо таки з храму. Сьогодн╕ ж нед╕ля. Йшов до храму, думав потраплю прям╕с╕нько на службу, але, хоча й прийшов наче раненько, а вже н╕кого майже не застав у храм╕. Та й закличних дзвон╕в до заутрен╕ не чув.

- Дзвон╕в? - перепитав батюшка, видно, аби з╕братися з думками, оск╕льки було ясно, що в╕н не спод╕вався на под╕бне запитання, - Та що ж дзвони, - дивлячись якось повз Серг╕я, розв╕в в╕н руками. - Трохи таки дзвонили. Дзвони у нас не так╕ вже як╕сн╕, треба буде нов╕ справити, та й дзвонар╕ не так╕ вже профес╕онали. Та й нед╕ля ж сьогодн╕, вих╕дний, ранок - вс╕ мешканц╕ хочуть в╕дпочити, поспати довше п╕сля робочого тижня, хай соб╕ в╕дпочинуть, нащо ╖х турбувати дзвонами. А заутреню ми в╕дслужили, аякже, обов"язково в╕дслужили. Раненько. Як кажуть, хто рано вста╓, тому й Бог да╓. Раненько в╕дслужили, адже в мене сьогодн╕ ще ц╕ла купа справ. Ще ст╕льки на сьогодн╕ замовлень. Два автомоб╕л╕ треба сьогодн╕ освятити, новий торговий центр, а ще новий оф╕с самого Федорчука сьогодн╕ освячу╓мо, - пожвав╕шав батюшка. - А ще на сьогодн╕ ж в╕нчання замовили. А ще ж лад треба навести в усьому господарствечку: у нас же тут ╕ фермочка з╕ свиночками, ╕ такий соб╕ заводик, де св╕чечки Богов╕ ми робимо, а ще всяка там пашниця й городина, - та всього, всього вдосталь, вс╕м нас, дякувати Йому, Господь поблагословив, а всьому цьому треба ж ╕ лад таки дати, - перейшовши з просто╖ мови майже на сп╕в, вже аж сяяв в╕н в╕д радост╕, що переповнювала його при перел╕ку цього всього, що дав йому Бог, ╕ хоча отець Санько й говорив, що не йому дав все це Бог, а "нам", було ц╕лком зрозум╕ло, що п╕д словом "нам" в╕н мав на уваз╕ т╕льки себе, улюбленого й незам╕нного слугу Божого. - Так що, гарненьке у нас господарствечко, гарненьке, бо ж д╕ло це таки богоугодне, адже в усьому повинне бути економ╕чне, так би мовити, п╕д╜рунтя, так би мовити, базис, без якого, як в╕домо, не бува╓ й надбудови. А щодо того, що треба тоб╕, вибач, якось забув, як тебе звати, - нав╕ть не задумавшись н╕ на мить, звернувся в╕н до Серг╕я на "ти", адже ж художник, хоч яким в╕н би був видатним, та ще й такий молодий, навряд чи мав таке ж "господарствечко", як у самого Санька, не кажучи вже про щось под╕бне до господарства, наприклад, Федорчука - а тому, власне, не було й н╕яко╖ необх╕дност╕ "викати" цьому за╖жджому найманцю-художнику.

- Серг╕й, - просто в╕дпов╕в той, хоча й зрозум╕в причини такого пан╕братства з боку Санька.