Вигнання в рай (СИ)

Придивившись до цього паперу, Серг╕й побачив, що там красивими, якими були написан╕ ще давн╕ слов"янськ╕ книги, буквами рос╕йською мовою було написано ц╕ну кожного з церковних обряд╕в, як╕ проводилися в церкв╕. Проб╕гши поглядом цей довгий список назв обряд╕в, напроти кожного з яких через риску стояла цифра, ц╕на, Серг╕й чомусь запам"ятав варт╕сть найдорожчого з обряд╕в - в╕нчання, яке коштувало в╕с╕мсот гривень. Йому пригадалися вчорашн╕ слова ╤ри про прейскурант у ╖хн╕й церкв╕ - так, це й справд╕ було схоже на прейскурант у якомусь ресторан╕ чи бар╕.

- Що, може дума╓ш, що дорого? - голосом рекламного агента продовжила бабця. - Звичайно, може воно щось там якось ╕ дорогенько, але ж сам повинен розум╕ти, церква он яка у нас велика, на все треба кошти, а тут ще задумали робити ремонт нашо╖ церкви, не просто так ремонт, а великий ремонт, рострубац╕ю...

- Реставрац╕ю, - п╕дказав Серг╕й.

- От, от, оце ж ╖╖, реставрац╕ю, - закивала головою вона. - А зна╓ш, ск╕льки це кошту╓? Зна╓ш, хто буде робити цю реставрац╕ю? Найкращий, самий найкращий майстер - зна╓ш ск╕льки це кошту╓? Дорого, дуже дорого!

Це прозвучало так, н╕би сам майстер, сам цей найкращий майстер, який робитиме цю реставрац╕ю, тобто саме в╕н, Серг╕й, коштував дуже дорого, тобто брав велик╕ грош╕ за свою роботу, кр╕м ус╕х ╕нших великих затрат на ремонт, котр╕, як виглядало з╕ сл╕в бабус╕ повн╕стю лягали на плеч╕ м╕сцево╖ громади на чол╕ з батюшкою, виглядало, що й т╕ грош╕, як╕ були намальован╕ в "прейскурант╕" теж мали б ╕ти на ремонт храму. Але ж Серг╕й краще за кого б то не було знав, що соб╕ в╕н, власне не брав н╕ коп╕йки, окр╕м тих кошт╕в, як╕ Федорчук надав для викупу ╕кони для храму села Веселого, та й сама реставрац╕я проводилася повн╕стю на кошти Федорчука, який взяв на себе абсолютно вс╕ витрати. Серг╕╓в╕ стало нев╕домо чому якось соромно за те що в╕н все це знав, ╕ з╕знатися тепер в тому, хто в╕н ╓ насправд╕ було вже якось не зручно, та просто було неможливо з╕знатися.

- Якщо хочеш щось замовити, - вела дал╕ сво╓╖ бабуся, - то треба домовлятися з батюшкою, причому треба б все замовити заран╕, а то в нас тут черги на все. Наш батюшка дуже великим попитом користу╓ться, просто нарозхват ╕де, - задоволено додала вона.

- А де б же я м╕г побачити цього вашого "батюшку нарозхват"? - запитав Серг╕й, намагаючись не дивитися бабун╕ в оч╕ в╕д почуття незручност╕ й сорому, хоча прекрасно й усв╕домлював, що соромитися йому було зовс╕м н╕чого, соромитися в ц╕й ситуац╕╖, мав би, власне хтось зовс╕м ╕нший - в╕н нав╕ть точно знав хто. Та й взагал╕ все це виглядало так, н╕би в╕н потрапив до якогось комерц╕йного п╕дпри╓мства. Пригадалося, як ╤сус Христос виганяв торговц╕в з храму.

- А тут поряд, зовс╕м недалеко, прямо поряд з церквою наш батюшка й живе, - голосом, рад╕сним, очевидно, в╕д того, що заг╕тувала ще одного "покупця", в╕дпов╕ла бабуся. - От як т╕льки вийдеш ╕з церкви... Та давай я зараз вийду й покажу тоб╕ сама, - запропонувала бабуня й почала виходити ╕з-за свого столика, що був б╕льше схожий на прилавок, - зараз, зараз ось...

- Та н╕, н╕, що ви, не треба, - запротестував Серг╕й, в╕дмахуючись нав╕ть руками, - не турбуйтесь, я сам знайду. Дякую, не турбуйтесь, - ╕ вискочив чимдуж з храму, аби скор╕ше спекатися цього нав"язливого оп╕кунства над ним, як потенц╕йним покупцем.

Вискочивши ж з храму, Серг╕й посп╕шив ще трохи в╕д╕йти подал╕, аби його не побачив якийсь доброзичливець ╕з храму й знову не взяв п╕д свою оп╕ку. В╕д╕йшовши трохи подал╕, в╕н озирнувся навколо й не побачив поблизу жодно╖ буд╕вл╕, яка нагадувала б нормальне людське житло. Оск╕льки церква стояла в самому центр╕ м╕стечка, то й оточена була все б╕льше звичайними прим╕щеннями вс╕ляких контор ╕ магазин╕в, серед с╕ро╖ буденност╕ ще радянсько╖ арх╕тектури яких, все ж вид╕лявся сво╓ю яскрав╕стю й строкат╕стю, очевидно, зовс╕м недавно збудований, чи, скор╕ше, перебудований д╕м, обкладений св╕жою облицювальною цеглою, обнесений тако╖ ж цегли огорожею, схожою на мур з св╕жопофарбованими метал╕чними воротами. Взагал╕ то, ця буд╕вля була схожа на якийсь маленький середньов╕чний замок, який нагадував хороми Федорчука в м╕н╕атюр╕ - Серг╕й ще подумав, що це, мабуть, прим╕щення якогось осв╕тнього чи культурного центру. В╕н трохи розпачливо озирнувся навкруги в даремному намаганн╕ все ж визначити хоч приблизно в якому напрямку шукати оселю батюшки Санька, як його вчора називала ╤рина.

- Вибачте, - не в змоз╕ впоратися з╕ сво╓ю задачею, звернувся Серг╕й до першого-л╕пшого перехожого, вже л╕тнього дядька, середнього зросту, середньо╖ статури, що проходив якраз поряд, - допомож╕ть, будь ласка, мен╕.

- Допомогти? - засмагле, трохи вже зморшкувате обличчя перес╕чного простакувато-на╖вного с╕льського дядька видовжилося в намаганн╕ зрозум╕ти, в яку це в╕н халепу раптом втрапив.

- Не п╕дкажете, де живе священик, настоятель оцього ось м╕сцевого храму?