Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

- Зрозум╕ють як треба. Бери, тоб╕ кажу, - майже втиснув Гриня п╕столет в руку Серг╕╓в╕, який таки взяв, роздивляючись, зброю. - А правоохоронн╕ органи зрозум╕ють все правильно. Як накажемо ╖м, так ╕ зрозум╕ють. Ти не переживай, отрима╓ш дозв╕л на ствол, як належить, по вс╕й форм╕. Сьогодн╕ ж отрима╓ш. Ти що, до цього часу ще не зрозум╕в, з ким ти ма╓ш справу? ╤ носити цю ╕грашку можеш вже й зараз, правоохоронн╕ органи не будуть мати до тебе жодних претенз╕й - за це я повн╕стю в╕дпов╕даю. А даю я тоб╕ ствол не просто так, як презент, у нас тут тоб╕ - не те, що десь там у вас, у нас тут - Чикаго тридцятих в╕дпочива╓. ╤ те, що тоб╕ вчора зустр╕вся т╕льки я, це тоб╕ дуже поталанило. Можливо, вже сьогодн╕ ти в цьому перекона╓шся, ц╕лком можливо, що навик╕в рукопашного бою тоб╕ буде замало, так що стр╕ляй не роздумуючи, бажано, звичайно по к╕нц╕вках, але можеш ╕ мочити наповал. Сво╓ життя все ж дорожче, а з правоохоронними органами ми розберемось, не переживай, нав╕ть, якщо завалиш десятка п╕втора-два м╕сцевих урок - н╕хто тоб╕ й слова кривого не скаже, якщо д╕знаються, що ти ма╓ш справу з нами. Я особисто багатенько вже ╖х завалив, ╕ як бачиш, все нормально, - п╕дморгнув в╕н.

- Та ти прямо застрахав мене, хоч за пор╕г не виходь, - зважив у руц╕, оц╕нюючи подарунок, Серг╕й.

- Тебе застраха╓ш, - поплескав Гриня долонею Серг╕я по плечу, - жаль, жаль, звичайно, що не хочеш при╓днатися до нашого згуртованого колективу. Та досить вже жал╕тися, може колись таки й надума╓ш, як шмат черствого художнього хл╕ба занадто вже буде дерти горло. А поки п╕шли вже нагору, - кивнув в╕н головою на стелю п╕дземелля й, повернувшись, рушив до виходу.

- Так, так, - рушив йому всл╕д Серг╕й, - мен╕ давно вже пора заробляти св╕й черствий шматок художнього хл╕ба.

- Бувай, - кинув на прощання Гриня, коли вже вони удвох ╕з Серг╕╓м вийшли з п╕дземелля на св╕т божий. - Раптом там що, звертайся, не соромся, завжди допоможемо прац╕вникам художнього ремесла.

- Бувай, - махнув рукою сво╓му новому знайомцев╕ й Серг╕й, направляючись до виходу з двору.

5.

Але, вийшовши з двору, Серг╕й зупинився, задумавшись, куди ж, власне, в╕н зараз п╕де. Взагал╕ то, його задача - розпис м╕сцевого храму. З чого ж починати? Яким повинен бути перший крок? Поговорити ще раз з Федорчуком - та тут, власне, вже все й так зрозум╕ло: вс╕ ф╕нансов╕ проблеми вир╕шен╕, а проблеми художн╕ покладен╕ ц╕лком на розсуд самого Серг╕я. Звичайно, треба просто зараз ╕ти й роздивитися храм ╕з середини. Але хот╕лося б, ясна р╕ч, побачитися й з м╕сцевим настоятелем, адже не завадило б знати ╕ його думку щодо реставрац╕╖ храму. До того ж, п╕сля вчорашньо╖ розмови з ╤риною, коли вона розпов╕дала про м╕сцевого священика Олександра, досить ╕рон╕чно, нав╕ть саркастично розпов╕дала, побачитися з ним хот╕лося ще б╕льше. Та й чи буде храм зараз в╕дчинений? Ключ╕ ж в╕д храму теж у настоятеля. Так що випадало таки, мабуть, ╕ти спершу до отця Олександра. А куди ж це? Серг╕й же не знав, де живе м╕сцевий настоятель. Але вс╕ ц╕ др╕бн╕ непорозум╕ння розв"язалися вмить сам╕ собою - Серг╕й раптом згадав, що сьогодн╕ нед╕ля, ╕ з самого ранку в храм╕ повинна в╕дбуватися служба, так що й храм буде в╕дчинений, ╕ настоятель храму буде на м╕сц╕ разом з прихожанами, та й сам Серг╕й зможе помолитися цього нед╕льного ранку разом з ус╕м м╕сцевим приходом. Де ж знаходиться храм, Серг╕й знав прекрасно вже з учорашнього дня ╕ впевнено попрямував до храму.

Але вже наближаючись до сво╓╖ мети, Серг╕й був дещо спантеличений споко╓м ╕ тишею, як╕ панували на п╕дходах ╕ навколо храму. Може, храм вже зачинено до самого зак╕нчення реставрац╕╖? Але ж н╕, п╕д╕йшовши ближче, в╕н побачив, що двер╕ храму в╕дчинен╕, в╕н пройшов до середини й побачив при вход╕ за невеликим столиком бабусю, яка, очевидно, продавала св╕чки та ╕нш╕ церковн╕ приналежност╕.

- Оц╕ - по гривн╕, оц╕ - по п"ять, а оц╕ ось - по десять гривень, - не встиг ще Серг╕й звернутися до ц╕╓╖ бабус╕, як вона почала йому пропонувати св╕чки, причому в╕дразу взяла одну з тих св╕чок, як╕ по десять гривень, ╕ простягла Серг╕╓в╕.

- Вибачте, а у вас що, сьогодн╕ не служиться? - запитав у в╕дпов╕дь у бабус╕ Серг╕й, проглядаючи в простору сут╕нь храму, де ще дек╕лька бабусь клопоталися, наводячи лад.

- Та вже, вже в╕дслужив батюшка, - заспок╕йливо кивнула рукою Серг╕╓ва сп╕врозмовниця, - ти не переживай, бери св╕чку й став, а службу вже в╕дслужили. Став, став св╕чку.

- Добре, добре, поставлю, - Серг╕й був трохи таки спантеличений такими наст╕йними пропозиц╕ями бабус╕, - але я б хот╕в, розум╕╓те, мен╕ треба...

- Ось дивись, тут все написано, тут все, що тоб╕ треба, тут все, що треба, - бабуня тицьнула пальцем на великий, схожий на грамоту, або на диплом, пап╕р п╕д склом, оправлений у дерев"яну пол╕ровану рамку, що вис╕в тут же при вход╕ в храм.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман