Вигнання в рай (СИ)

- Пам"ята╓ш таку радянську орган╕зац╕ю, як КДБ? - поблажливо посм╕хнувшись, в╕дпов╕ла ╤рина. - Х╕ба можна було десь сховатися в╕д ╖хнього всевидячого ока? Так от КДБ у пор╕внянн╕ з можливостями мого дядечка - кв╕точки. Все найкраще, що було в КДБ, тепер на служб╕ у таких, як м╕й дядечко, ╕ куди б я не втекла, сховатися я все одно н╕де б не змогла. Та вже й зараз м╕й дядько не спуска╓ з мене очей, особливо ж в╕дчутно це стало останн╕м часом, мабуть, у зв"язку з мо╖м скорим повнол╕ттям. Та ти й сам сьогодн╕ був св╕дком тако╖ настирно╖ супероп╕ки з боку мого оп╕куна, коли заступився за мене перед Гринею.

- А мене якраз дуже збентежила й зац╕кавила така дивна повед╕нка цього, як ти його назвала Грин╕, я просто не наважувався тебе спитати про мотиви й причини саме тако╖ його повед╕нки.

- А тут н╕чого незвичайного якраз ╕ нема╓. Гриня, тобто Григор╕й, працю╓ в служб╕ безпеки мого дядечка. Великих з╕рок з неба не хапа╓, але все ж вважа╓ться особою, досить наближеною до мого так званого татка, який тому й доруча╓ саме Грин╕ так╕ дел╕катн╕ справи, як наглядати за мною, хапати мене на вулицях, щоб повернути додому, аби я десь раптом не зникла, чи не втрапила в якусь халепу.

- Що ж, тод╕ все зрозум╕ло, тод╕ все ста╓ на сво╖ м╕сця, - задумано промовив Серг╕й.

- Особливо ж на сво╓ м╕сце стаю я. Мо╓ м╕сце ц╕лком визначене. Мо╓ м╕сце вже не тут, мо╓ м╕сце вже там. Я ран╕ше якось дуже легковажно сприймала вираз "одн╕╓ю ногою в могил╕" - тепер я дуже добре знаю, що це таке, тепер я цим дихаю, тепер я цим живу, - вона промовляла кожне слово дуже пов╕льно й осмислено, утупивши погляд в землю. В╕дчувалося, що вона вже повн╕стю прийняла немилосердний вирок, ╕ вс╕ думки про спротив уже з╕в"яли як пожухле листя, що нерухомо лежало п╕д ногами.

╤рина стояла п╕д деревом, безсило опустивши голову. Так п╕д╕тнута п╕д кор╕нь кв╕тка опуска╓ сво╓ з╕в"яле суцв╕ття долу, позбавлена живильних сок╕в земл╕, позбавлена над╕╖ хоч колись, хоч ще раз побачити небо й сонце.

Це сталося зовс╕м несв╕домо. П╕дкорившись ╕нстинктивному бажанню применшити чужий б╕ль, розд╕ливши цей б╕ль, взявши частину цього болю на себе, Серг╕й наблизився до ╤ри, взяв ╖╖ за плеч╕ й прихилив до сво╖х грудей, прихиливши таким чином до сво╖х грудей ╖╖ безмежну самотн╕сть, ╖╖ в╕дчай, ╖╖ беззахисн╕сть. Д╕вчина пок╕рно притулилась до нього, об╕йнявши його обома руками й поклавши голову йому на груди, наче сховавшись сво╓ю, ще майже дитячою гол╕вкою на його грудях в╕д ус╕х жах╕в, в╕д безмежно╖ безжальност╕ цього св╕ту, як ховаються д╕ти на грудях матер╕, яко╖ ╤ра майже не знала, чи на грудях батька, якого ╖й зараз зам╕няв цей пекельний монстр, в╕д якого якраз ╕ треба було рятуватися.

Серг╕й в╕дчув, як ╖╖ тенд╕тне, майже дитяче т╕ло почало здригатися в свав╕льних риданнях. Але ц╕ ридання вже не були тими риданнями в╕дчаю й знев╕ри, на самому зльот╕ яких Серг╕й ╕ пом╕тив в альтанц╕ ╤рину - це були сльози вдячност╕, сльози дов╕ри до запропонованого Серг╕╓м сп╕вчуття. Ця вдячн╕сть, ця дов╕ра в╕д д╕вчини, виховано╖ долею в ненастанному чатуванн╕ на пост╕йн╕ п╕дступи, були для Серг╕я наст╕льки дорогими, що в╕н буквально ф╕зично в╕дчував, як м╕ж ╖хн╕ми душами ╕ м╕ж ╖хн╕ми т╕лами зникають ус╕ перепони, як ця скривджена беззахисна д╕вчина, майже д╕вчинка, ста╓ для нього р╕дною. Серг╕й в╕дчув, як його серце буквально тане в╕д знетямлюючого бажання злитися з нею во╓дино, щоб всотати вс╕ ╖╖ бол╕ в себе ╕ влити в не╖ сво╓ сп╕вчуття, свою наснагу, свою в╕ру в людей ╕ в Бога. Захоплений виром безмежно екзальтованого жалю, сп╕вчуття й милосердя, як╕ бурхали через край, Серг╕й п╕дхопив на руки легеньке т╕ло ╤ри й пон╕с до в╕дчиненого в╕кна сво╓╖ к╕мнати.

Навряд чи вже в╕н чи вона здавали соб╕ зв╕т в тому яким чином вони опинилися в Серг╕╓в╕й к╕мнат╕ в його постел╕, як ╖хн╕ т╕ла аж до самого ранку зливалися в конвульс╕ях жалю й сп╕вчуття, болю й радост╕, горя й щастя, бажань ╕ п╕днесень т╕лесних ╕ духовних, любов╕ земно╖ й небесно╖.

4.

Все те , що вноч╕ здавалося виявом трохи не свято╖ любов╕, на ранок постало перед Серг╕╓м в ус╕й в╕драз╕ гр╕ха. Прокинувшись досить рано, в╕н н╕як не м╕г спекатися в╕дчуття, що йому снилося щось важливе, але ж н╕як не м╕г пригадати те величне видиво, коли йому сьогодн╕ ув╕ сн╕ знову явилася Богомат╕р в образ╕ Оксани все з тими ж самими пересторогами щодо непомильного вибору, - коли в╕н прокинувся, сновид╕ння н╕би було з╕терте з його пам"ят╕ чи╓юсь зловорожою рукою. Прокинувшись, Серг╕й вже не побачив поряд себе ╤рину, але присутн╕сть ╖╖ молодого т╕ла все ж в╕дчувалася майже ф╕зично, ╕ разом з цим майже ф╕зично в╕дчувалася присутн╕сть важко╖, майже смертельно╖ провини - в╕н згадав про Оксану...