Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

Зараз все це промайнуло перед внутр╕шн╕м зором Серг╕я, коли в╕н споглядав за тим, як Санько, аби засв╕дчити свою беззастережну в╕рноп╕ддан╕сть, вже не за допомогою гусячого пера чи авторучки, як це робилося за царських чи радянських час╕в, а за допомогою сучасного моб╕льного телефону робив донос - ан╕чог╕с╕нько за триста рок╕в не зм╕нилося. Кому телефонував Санько: Федорчуку, начальству св╕тському, чи церковному? Федорчуку в╕н то телефонував напевне, можливо, й ще комусь пот╕м, але вже Федорчуку телефонував точно, як, зг╕дно свого майнового статусу, найголовн╕шому авторитету для Санька з його ╕╓рарх╕╓ю ц╕нностей. А вт╕м, яка р╕зниця. Нащо йому цей б╕снуватий зажерливий п╕п - Серг╕й вже хот╕в був повернутися й п╕ти зв╕дси, й або, спок╕йно зробивши свою роботу, по╖хати зв╕дси й забути це все як кошмарний сон, або й взагал╕ взяти прямо зараз та й гайнути зв╕дси до кохано╖ Оксани й р╕дного села Веселого. Але Санько якраз зак╕нчив сво╖ важлив╕ телефонн╕ переговори, сховав моб╕лку до кишен╕ й п╕д╕йшов до Серг╕я, здивувавши його, - зам╕сть недавнього вирування найзапекл╕ших пристрастей на обличч╕ Санька цв╕ло найблагодушн╕ше благол╓п╕╓ ╕ безхмарна рад╕сть.

- Вибачте, будь ласка, Серг╕ю, - розливши по сво╓му масному обличчю запоб╕гливу посм╕шку, Санько навшпиньки ╕ якось, здавалося, наче п╕дтюпцем, схиливши шанобливо голову, як недавно перед ним схиляв голову його охоронець Грицько, наблизився до Серг╕я, - вибачте, але на превеликий жаль, забув, просто вилет╕ло з голови, як вас по-батьков╕, Серг╕ю?

- Серг╕й Михайлович.

- Шановний Серг╕ю Михайловичу, дуже, дуже рад╕, що ви будете працювати над реставрац╕╓ю нашого храму, - наблизившись до Серг╕я, батюшка Санько склав руки на сво╓ огрядне черевце, схилився в запопадливому поклон╕, ╕ знизу вгору з-п╕д лоба поглядав на Серг╕я солодкими очима. - Дуже, дуже рад╕. А те, хто там яко╖ нац╕ональност╕ чи конфес╕╖ - так у нас в╕льна, демократична кра╖на. В╕льна, демократична, незалежна, самост╕йна Укра╖на. Працюйте, працюйте на рад╕сть соб╕, ╕ нам на славу. Чим т╕льки зможемо вам будемо допомагати. Об╕цяйте т╕льки звертатися до мене за допомогою. Об╕цяйте, благаю вас. Без тако╖ об╕цянки не в╕дпущу вас. Об╕ця╓те?

- Добре, добре, об╕цяю, - в╕дпов╕в Серг╕й, подумки посм╕хнувшись в╕д здогаду, що, очевидно, в╕н таки вгадав, що Санько щойно й справд╕ говорив по телефону саме з Федорчуком, ╕ п╕д час ц╕╓╖ телефонно╖ розмови Федорчук Саньков╕ таки добряче накрутив хвоста, в╕д чого й зм╕нився так радикально настр╕й батюшки, - обов"язково буду звертатися.

- Прекрасно, прекрасно, - старався вичавити ще б╕льш рад╕сну посм╕шку Санько, - дуже, дуже радий. А зараз хот╕в би вас запросити до столу, посн╕дати чим Бог послав. Заходьте, будь ласка, Серг╕ю Михайловичу, до господи, посн╕да╓мо, чим Бог послав, - запрошуючим жестом простягнувши руку, схилився в╕н майже в пояс. - Мабуть, сьогодн╕ ще ж н╕чого не ╖ли?

- Дуже дякую за запрошення, - Серг╕й ╕ правда сьогодн╕ ще н╕чого не ╖в, але йому все ж дуже не хот╕лося не т╕льки ╕ти до Санька в гост╕, а взагал╕ бачити цю фальшиву запопадливу посм╕шку перед собою, - але мен╕ ╖сти щось не хочеться поки що. Та й справ ще дуже багато. П╕ду. Дякую за запрошення. До побачення.

- Жаль, жаль, що не в╕дв╕да╓те мо╓╖ гостини. Та що поробиш. Нехай якось ╕ншим разом. До побачення, - Санько простягнув руку для прощання, але Серг╕й зробив вигляд, що не пом╕тив цю простягнуту руку, й повернувшись спиною до батюшки, чимдуж посп╕шив з двору.

Вже досить далеко в╕д╕йшовши швидким кроком в╕д Саньково╖ садиби, Серг╕й зупинився на мить ╕, озирнувшись, побачив, як повернутий задом до храму, темно-червоний, наче облитий пролитою через нього кров"ю м╕льйон╕в невинно уб╕╓нних, гран╕тний Лен╕н сво╓ю упевнено простягнутою рукою вказував на шикарне помешкання батюшки Санька. Палац батюшки Санька, гран╕тний Лен╕н ╕ храм Божий - Бермудський трикутник, в якому безсл╕дно зникали найкращ╕ поривання душ╕, поглинут╕ святотатством намагання служити одночасно ╕ Богов╕ ╕ Мамон╕. Деякий час, споглядаючи цю символ╕чну композиц╕ю, Серг╕й стояв, вир╕шуючи, куди ж власне п╕ти ╕ чим зайнятися.

Якось вся оця ранкова пригода трохи вибила його з кол╕╖, ╕ в╕н вир╕шив, аби трохи прийти до тями, з╕братися з думками, та й взагал╕ подумати над ус╕м, що з ним сталося за ц╕ два, насичен╕ под╕ями дн╕, п╕ти й справд╕ трохи побродити околицями Першотравневого, заодно й перейнятися, так би мовити, м╕сцевим духом, можливо нав╕ть в╕н побачить те саме, про яке йому розпов╕дав Санько, ╕сторичне м╕сце, де наче б то якийсь рос╕йський монарх упав з кобили.

6.

Околиц╕ м╕стечка Першотравневого були не дуже вже й далеко в╕д його центру. Прямуючи досить таки порожн╕ми вулицями в напрям╕ ви╖зду з м╕ста, Серг╕й пригадав про вран╕шню пересторогу Грин╕ щодо можливих небезпек з боку першотравнево╖ босоти й помацав за спиною заткнутий за пояс брюк подарований Гринею п╕столет, посм╕хнувшись над самим собою - невже в╕н ╕ справд╕, якщо вже доведеться, не зможе впоратися врукопаш з цими босяками. Краще б, звичайно, не довелося.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман