З часів неволі. Сосновка-7

Промова Явора сподобалася повстанцям. Напевне він не вперше звертався до них з такими словами, проте вона знову западала їм глибоко в душу і навіювала віру в правоту боротьби і готовність іти цим шляхом до загину.

— Я здружився, — продовжував розповідати мені Скляр, — з повстанцями чоти. Був кмітливий, здається, зовсім не знав, що таке смерть, і її не боявся. Я часто вносив пропозиції наступального характеру. Явору вони подобалися, але він казав, що не може порушувати директиву Проводу ОУН про економію сил. Проте боїв було багато, і я впевнений, що кулі з мого карабіна поклали в землю не один десяток москалів.

Арсен все розповідав і розповідав, а я зачаєно слухав кожне його слово. Як же він, такий ще молодий, так хутко опинився в руках ворогів?!

Одного разу їм серйозно не пощастило. Вже почалася зима. Частину стрільців чотовий таємно розмістив по селянських хатах у кількох навколишніх селах.

Явір, Арсен і менша частина групи мали перезимувати в лісовій криївці. Бункер зробили були добре: один запасний довгий вузький підземний вихід, якого зверху замаскували кущем, а вниз викопали ямку до води — маленьку криничку. Шар землі над стелею бункера в три метри, отже, сніг не розтаватиме над ним і по цьому москалі бункера не зможуть виявити. Вихід з бункера і продушину вивели від нього на кілька метрів убік, де було дуже густе сплетіння кущів ожини, свербивусу та молодого грабняку і вбік викопали ямку для виходку. Перед тим, як залізти в криївку на період найбільших морозів, їх шестеро пішли до села, щоб запастися харчами, гасом для лампи, милом, сіллю тощо. Взяти запас чистої білизни та інші дрібниці, що потрібні для зимівлі в бункері. Ще далеко від села Явір поділив усіх на три групи по двоє, сказав, до яких хат іти і порадив, як кожна двійка має непомітно підійти до подвір’я й зайти до хати. Арсенові в напарники він дав стрільця Яструба.

Яструб був старший за нього на дев’ять років. У підпіллі вже п’ять років зі зброєю. Трохи вищий на зріст. Любив пожартувати. Жартував і з себе самого, але загалом не був балакучий. Не зосереджувався на собі і коли мовчав — а він, власне кажучи, більше мовчав, аніж говорив, — то уважно прислухався і придивлявся. Спочатку Арсенові було неприємно, йому здавалося, що той занадто вже уважно його вивчає, проте незабаром зрозумів, що його вуха і зір спрямовані назовні від їхньої чоти, і тоді стало затишно. Окрім чергової варти, що охороняла їхній постій у його особі, чота мала додаткового надзвичайно пильного вартового, який часом міг помітити наближення небезпеки швидше за тих, що стояли на варті. Арсенові здавалося, що він мав би собі взяти псевдо Сокіл. Ці птахи — хижаки, але із соколом більше пов’язується добрий зір, а з яструбом — миттєва атака на курчат. У піснях сокола хвалимо, а яструба — ні.

Минулого його Арсен іще майже не знав, а спільна війна ще не дала достатньо підстав казати, що він яструбом нападає на ворогів і нищить їх, мов курчат. Проте поруч з ним було затишно на душі, бо знав, що він надійний і в жодному разі не залишить у зіткненні чи в бою з ворогами.

За наказом командира в село мали зайти, коли стемніє, і до призначених хат треба заходити не з вулиці, а з городів. Явір докладно розповів Яструбу про вулицю, розташування й зовнішні прикмети потрібного подвір’я та пароль. Арсен не мусив цього знати. Він просто мав супроводжувати Яструба.

Вони безпечно з городу підійшли до подвір’я, Яструб наказав Арсенові почекати, а сам пішов до вікна. Юнак мав прислухатися, що діється навколо. Яструб постукав у вікно. Не рівним стуком, а так, як стукають азбуку Морзе. За хвильку сінешні двері відчинилися, і Яструб зайшов до середини. За хвилину-другу вийшов і покликав Арсена. Той і собі зайшов до господи. На привітання відповіла господиня. На покуті біля ікон висіла лампадка, тьмяно освітлюючи лики православних святих. У цьому померклому світлі господиня здавалася жінкою середнього віку, стрункої статури і дещо розгубленого вигляду. На печі було двоє дітей. Вони, мабуть, лягли спати незадовго перед їхнім приходом і ще не встигли заснути, бо почали вовтузитися, але господиня гримнула, і вони принишкли. Чоловіка в домі не було, як зрозуміли, років три тому загинув у бою. Тобто, він був у їхньому підпіллі, отже, і його Дружина — людина своя, вони прийшли до доброї хати.

Господиня поставила вечерю, дала чисту білизну, щоб перевдягнулися, постелила і сказала, що можна годин чотири-п’ять поспати, а вдосвіта їх розбудить. Тим часом приготує для них сала, масла і всього, що потрібно в довгу дорогу.