З часів неволі. Сосновка-7

— Мені довелося більше бачити, — каже Арсен. — Все пов’язане зі зброєю. І чомусь складалося враження, що смерть лякає, доки вона десь, а не тут. Коли вона десь, то лякає її прихід, а коли вона тут, то здається все вельми просто. Куля протинає тіло і людина втрачає свідомість. Вона вже не відчуває болю. І весь перехід з цього світу в потойбічний видається таким простим і натуральним! Немає ніякої містики. І нічого не жаль, бо всі справи, які нам судилося зробити на землі, вже зроблені. Більше нічого робити тут. А з іншого боку, хто сказав, що після смерти для людини настає щось погане? Може, зовсім не так? Може, душа, вийшовши з тіла, потрапляє в кращий світ, і таким чином, на людину в загробному царстві чекає значно краще життя? Чого не припускати, що загробний світ буде духовний і настільки кращий, наскільки моя глибока чиста любов до Наталки піднесеніша психічно і душевно витонченіша й багатша від простої фізіологічної насолоди двох осіб різної статі? Я бачив кілька повстанців у момент смерти. Коли вже їхні серця зупинялися, і, мабуть, їхні очі вже зазирнули за краєчок іншого світу, ні в кого з них в очах не було страху. Навпаки, їхній останній живий вид випромінював задоволення і якесь глибоке просвітлення.

— Арсене, я глибоко переконаний в існуванні Творця. І я знаю, що своєю суттю він наповнює все навколо нас. І що він становить силу добру. Над людською боротьбою добра зі злом є вищий суддя, який стоїть на боці добра. Він дає людям свободу волі, отже, прямо не зупиняє зло, але все ж добро в людях цінить вище. Тому, коли помирає зла людина, вона тяжко помирає. Я знаю з розповідей батька й матері, що в селі дехто помирав упродовж трьох діб. Люди не покаялися в гріхах і їх не пускали в той інший, кращий світ. Вони кричали і пручалися, наводили жах на сусідів і майже все село. Смерть штовхала їх до іншого світу, а там їх не хотіли приймати й виштовхували назад. І мучилася людина між двох сил, аж доки за два-три дні геть-чисто втрачала сили і, нарешті, впокоювалась. І всі ці дні усе село молилося Богу і просило собі спокою і спокою тій нещасній людині.

Друже Арсене, ти ж бачив смерть людей, що помирали за най-святіший ідеял — таким людям і смерть легка і не страшно їм переступити з цього в інший світ.

— Може, й так. У всякому разі їхні душі не роз’їдала заздрість, як ржа залізо. Вони хотіли іншим добра, цілій нації бажали добра, і всі інші згадують їх добрим словом і вдячністю, — сказав Арсен.

— Левку, ви свіжий чоловік у таборі, може, на ваше спостережливе око впала якась свіжа думка, щоб його можна було доброго зробити для України в цих умовах?

— Арсене, ти не думав про втечу? Коли б втекло звідси п’ять-десять чоловік, то можна було б організувати боївку і продовжити боротьбу проти окупантів?

— Я бачив чимало спроб, одначе успішних не було. Навіть і тоді, коли людям вдавалось вийти за межі концтабірних поселень і влитися в середовище совітських людей, і тоді їх скоро виловлювали. Загалом ця думка завжди тривожила мене. Я часом повертаюся до неї і починаю обдумувати і ніби вже складати план, але поки що кожного разу якийсь аргумент виявляється нездоланним і зупиняє волю діяти, і я знову переходжу до обдумування.

— На жаль, я добре розумію безперспективність збройної боротьби в теперішніх історичних умовах. Минув час збройної боротьби. Якщо тепер братися за зброю, то треба зразу розуміти, що привернути людей до збройної боротьби неможливо. Суб’єктивна готовність воювати п’ятьох-десятьох націоналістів — це вихід для таких людей, як ми, з величезними строками ув’язнення попереду, бо як п’ятнадцять років тліти, то краще спалахнути яскравим світлом та й погаснути. Такий спалах не перетвориться у збройне повстання. Відчайдушність кількох осіб — не той чинник, який може розпалити суспільну пожежу. Але таким людям, як ми, з величезними строками ув’язнення — це вихід. Проблема лише в тому, як це зробити, щоб не продовжити і без того вже довгу вервечку невдач?

— Дивіться, Левку, яка тут охорона: за кожним із чесних націоналістів чекісти призначили слідкувати по кілька сексотів. Один спостерігає в бараці, другий, коли ходите по житловій зоні, третій — в робочій зоні на місці роботи, четвертий — куди в робочій зоні ходите — одне слово, нас ніколи не випускають з-під нагляду.

Друга система охорони: загорожа з колючого дроту, вогнева смуга, високий паркан з кількома рядами колючого дроту зверху, вздовж зовнішнього боку паркану широка смуга стальної канителі з пружного стального дроту різної товщини, на кутках зони вежі з озброєними солдатами-вартовими. Ці смуги освітлені. На вежах є прожектори, які можуть спрямувати солдатів вздовж смуг. У солдат є ракетниці, і в разі групового нападу на вежу чи смугу, вартовий ракетою підіймає на сполох всю збройну охорону — тих, хто на варті і тих, хто живе поблизу. Є радіозв’язок (в додаток до телефонного) з управлінням Дубравної ВТК.