З часів неволі. Сосновка-7

Третя система охорони: цивільне населення ближніх сіл, найняте чекістами собі на допомогу, і в разі, якщо хтось із цих селян побачить незнайому людину, він зобов’язаний негайно повідомляти своїм зверхникам. Не треба думати, що ця система працює менш ефективно, ніж перша. Чекісти надресирували цю місцеву мордву доволі добре.

Четверта система зовсім інша — це ціла комуністична тоталітарна поліцейська система. В разі втечі в’язнів за межі концтабірних поселень, влада оголошує всесоюзний розшук: розсилає до можливих місць появи втікача вказівки чекістам і міліції слідкувати, розсилають фотокартки до міліції, що охороняє авто- і залізничні вокзали, аеропорти тощо. Система прописки паспортів громадян у цьому вельми їм допомагає. Всесоюзний розшук триває шість місяців. Ці шість місяців важко пережити. І втікачі, яким удавалося вислизнути за межі концтаборів, як зазвичай, за ці місяці потрапляли знов до рук влади.

— Ви знаєте випадки, — питаю я, — коли б в’язні втікали і їх більше не повернули в концтабір?

— Знаю. Такі випадки бували. Бували на Колимі, на Єнісеї, на золотих копальнях Лени. Але ніхто не знає, чи їм удалося добути паспорти на інші прізвища, поселитись, влаштуватися до праці чи якось ще легалізуватися і доживати віку, чи вони загинули в дорозі. Вам, мабуть, уже розповідали, як на Колимі загін в’язнів понад 100 осіб роззброїв конвой і зі зброєю рушив до Берингової протоки, як їх знайшли літаками і з повітря всіх розстріляли. Може, не всіх? Може, хтось уцілів? Може, комусь удалося добратися до цивілізованої землі? Напевно розповідали вам про успішну втечу групи в’язнів і нашого людоїда, що рушила в бік Афганістану і чим все закінчилось?

— Так, — відповів я, — розповідали. Треба буде колись окремо про кожен такий епізод розпитати в подробицях.

2. Розстріл на дроті

У 1958–1961 роках в самій Сосновській зоні в’язні ходили на вечерю до їдальні, хто як хотів. Коло штабу був підвішений до стовпа стальний балон. Черговий мент брав шворінь і бив по ньому. Балон гудів на всю житлову зону. За тим, коли і як мент бив по балону, в’язні знали, що означає сигнал: побудку, шикування по загонах для вранішньої перевірки, снідання, до праці, вечірня перевірка, до сну чи на сполох для загального збору. Після сигналу “до праці” в’язні виходили з бараків і по одному, по два чи юрмою йшли до прохідної вахти, де за обліковими картками, що на вахті були заведені на кожного в’язня, їх пропускали до робочої зони і назад. За сигналом “вечеря” в’язні брали з собою горнятка й ложки, а хтось пляшку з олією, щоб змастити кашу, і йшли хто з ким до їдальні.

Як уже згадувалося, з кінця 1961 року почали помаленьку загвинчувати гайки і за 1962 рік привчили ходити бригадами: бригадою в їдальню, з їдальні, в кіно, до праці і з праці. Коли хтось запізнювався, наприклад вийти з їдальні, щоб іти до барака, то бурчала вся бригада. Водив мент, але часто він доручав це робити шниреві, а черговий офіцер здійснював загальний нагляд і вносив у цей рух більший авторитет влади й більшу суворість.

У Скляра боліли зуби, він швидко не міг їсти, коли вже вся бригада вийшла з їдальні, він ще дожовував хліб. Всі це знали і зі співчуттям спокійно чекали. Тим часом старшина Карпов висловлював невдоволення:

— І чого він там бариться! Примушує всю бригаду чекати!

— Зуб розболівся в нього, — зауважив Онищук.

— Зуб… Подумаєш, велике діло зуб, — продовжував Карпов, — не можна затримувати всіх.

Тим часом з дверей вийшов Скляр, на ходу дожовуючи хліб, і став у задній ряд.

— Бригадо, до житлового барака кроком руш! — скомандував Карпов. І до Скляра: — Ти що так затримуєш бригаду? Через тебе тут змушені всі стояти!

— Ви що “тикаєте”? Я що з вами разом свині пас чи що? — кинув гостро Скляр.

— Велике цабе знайшлося!..

— Не велике цабе, а виконуйте ваші ж правила!

— Ви чого затримуєте всю бригаду? Вся бригада змушена вас чекати, — правив своєї Карпов.

— Так не треба було чекати. Вели б без мене людей до барака, а я б потім прийшов сам, — не здавався Скляр.

— Самому не можна ходити.

— В’язні знають, що я швидше їсти не міг і не ремствують, а ви чіпляєтеся.

— Ви завжди знаходите причину порушувати режим, — не здавався Карпов. — Я вас добре знаю. У вас то черевик порвався, то вас із друзів хтось затримав, а тепер зуб заболів.

— А ви, — відповів Скляр, — не можете, щоб не присікатися. За всяку дрібницю чіпляєтеся, щоб допекти.

— Я не чіпляюся. Я слідкую, щоб ви не нехтували вимогами правил внутрішнього розпорядку.

— Ну що ти, старшино, пристав до Скляра, — втрутився Онищук, — ти ж знаєш, що у нього болять зуби і він не міг так швидко повечеряти, як ми.

— Ти дивись, — оторопів Карпов, — знайшовся захисник! Ви хочете, щоб життя в зоні було краще, як за зоною. Не вийде! Політика партії тепер інша: затиснути ворогів радянської влади, щоб аж пищали! Попереду у нас ще багато можливостей, як це зробити. Он під куфайкою у Скляра цивільний светр. Він його навіть не дуже ховає. Не довго поносить. Скоро здійме!

— Тільки я, — питає Скляр, — чи познімаєте і в стукачів?

— Я робитиму, як накаже начальник табору.