З часів неволі. Сосновка-7

— Живе. І не худий. Звик до капусти і так уплітає, що аж за вухами лящить — він же від роду нічого іншого не їв, тим-то й не уявляє, що може бути щось інше! І задоволений.

— Оригінальний кіт. Мабуть, уночі він собі мишами збагачує меню?

— Може. Я цього не бачив.

— Дивні ці живі істоти, — закінчив по-філософському я, — кіт живе на самій квашеній капусті, голуби поселилися на бантинах механічного цеху, де постійно гудуть і гепають верстати і дим коромислом в’ється знизу до голубів. Усе дике пристосовується до людей!

“Москалі — це татари!”

Одного разу в неділю ми з Юрком Литвином пішли собі прогулятися стадіоном й обмінятися новинами з українського літературного життя.

— Он, Левку, йде прапорщик Петров. Звертаймо вбік за їдальню, бо то така паскуда — зараз почне присікуватися, чого з-під чорних курток виглядає цивільний одяг — у тебе зелений, а в мене сірий светри.

— Звертаймо, бо потягне в штаб на трус і забере светри.

Ми круто повернули вбік, аби мерщій зникнути з очей одного з найбільш уїдливих підначальників.

— Куди підемо, Юрку?

— Може за школу?

— Ходім за школу. Може, там тепер вільно.

Аж назустріч нам — Пірус.

— Ходім його перестрінемо, — каже Литвин.

Ми пішли йому навперейми.

— Пане Василю, — гукнув я. — Ви куди так поспішаєте? Сьогодні ж неділя, вихідний.

— Я поспішаю не куди, а звідки. Зараз у бараці посварився з одним москалем. Сидить за те, що був у власівській армії, а гне із себе великого патріота Росії. Я йому кажу, що його прізвище — Тургенієв — не російське, а татарське і що сам він татарин і було б логічніше, коли б захищав не московську імперію, а право татар на свою незалежну державу. А він мені: “Я русский, русский, ну понимаєш, руський”.

— А чого ж, питаю, ти пішов у власівську армію?

— Молодий був, — каже, — дурний, от і пішов.

— Та ти, — кажу, — дурний був і тоді й тепер, бо й тоді і тепер дбаєш не про свій рідний кровний татарський народ, а про чужий — німецький, московський. Ти просто зрадник.

— Я не зрадник, — закричав на мене. — Я патріот Росії! Я став патріотом Росії в концтаборах!

— Ти патріот не Росії, а табірного начальства, патріот за пакунок харчів, чай, каву, коробку цукру, за те, що дозволять носити цивільну сорочку й светр.

На ці слова він схопився з ліжка і ніби готовий бігти до мене битися. Я піднявся, став і думаю: як тільки підскочить до мене, затоплю кулаком так у його азіатську пику, що всі зуби повипльовує. Проте замість бігти до мене, він повернувся до групи зеків і почав кричати їм про свій російський патріотизм та велику образливість моїх слів про його татарщину. Я не міг далі слухати те його базікання й вийшов з бараку.

— То ви, пане Василю, — каже Литвин, — хотіли татарина Тургенієва вирвати з московського народу й приєднати до татарського. З огляду на українські національні інтереси це правильно, бо зменшує нашого великого ворога — Московщину — і збільшує її ворога — Татарстан. Хоча від кого ви очищаєте московитів? Хто такі самі московити? Яка етнічна основа російської нації, яку ви хочете очищати вилученням з її середовища татарів?

— Мені, — почав Пірус, — схема формування російської нації виглядає так: терени Московщини були заселені угро-фінськими племенами. У X сторіччі київська імперія набирає великої потуги. Вона підкорює угро-фінські племена. Для справляння данини й підтримування своєї влади Київ розташовує там на Півночі групи своїх дружинників. Дружинники з мобільних груп перетворюються в поселенців. Вони будують міста (і дають їм назви, з яких самі вийшли), одружуються з місцевими жінками, несуть у цей лісовий дикий край свою архітектуру, освіту, письмо, зброю, мову, мистецтво. Місцеве населення приймає вищу південну культуру й мову завойовників, але, маючи абсолютну кількісну перевагу, нав’язує вихідцям з України свої звичаї й психологію. До XII сторіччя нащадки дружинників цілком відчули себе північним населенням, ворожим до Півдня.

Коли в XIII сторіччі приходять татари, Північ зустрічає їх як визволителів від київських окупантів. Поступово відбувається злиття угро-фінського окультуреного українцями населення з татаро-монголами. Позаяк культура місцевої панівної верстви угро-фінського населення вища за татарську, то сплав угро-фінів з татарами відбувається на основі мови й культури угро-фінської провідної верстви. Знову ж татарська складова кількісно переважає, і тому вона навіює свої геополітичні, юридично-правові й сімейно-побутові звичаї всьому цьому північному населенню. Генетично воно не слов’янське, а азійське.